Публікації за тегом "Мельників"

“Глиняний кіт” дістався харків’янину

Опубліковано | березня 4, 2017 | Прокоментуй!

1 березня в Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса було підбито літературні підсумки 2016 року. З-поміж 25 лауреатів у різних номінаціях символічну відзнаку конкурсу “глиняного кота” отримав і наш земляк Ростислав Мельників, чия збірка “Апокрифи степу” була визнана найкращим виданням у номінації “Поезія”. Читати далі

---

Ольга Тараненко. Нотатки після прочитання книжки Ростислава Мельникова «Апокрифи степу»

Опубліковано | вересня 25, 2016 | Прокоментуй!

Одразу зізнаюсь, без вельми влучної праці художнього редактора  (Назар Гайдучик) та власне художника  (Уляни Мельникової), а також верстальниці (макетування) Тетяни Омельченко, мабуть би, і наполовину не осягнула цих текстів. Це вони налагодили на сприйняття не апокрифів (неканонічних релігійно-біблійних подань), а власне степу, де слово апокрифи, звісно ж, вжите в переносному значенні і є лише моментом, що спонукає до налаштування на власний степ автора, до його мандрівки як Адама в цьому світі. І все збулось. З кольору обкладинки, малюнків, де чільний елемент – автентика образів-символів: прутик (стебельце чи домоткані фрагменти полотна, а десь – пір’їнка),  пташка, млини, човники, глечики, жінка-ірлиця, людина, що нагадує ляльку-мотанку, тощо.

Тому зовсім не дивуєшся першому віршику,  яким розпочинається мандрівка автора у власний степ душі, що веде шляхом від народження до смерти. Віршику-лічилці:  Згіркне на денці// тиша дзвінка// осінь розкреслить// на мапи міста// і за вікном// промайне пілігрим// скаже ворожка//хто// стане// ним. І чи не одразу  відзначаєш про себе і останній вірш книги – зміст. Так, зміст сприймається саме так – віршем… Величезним мезастихом, адже  складений не з назв творів, а з виділених автором рядків із середини  віршових текстів.

Така подача книги, що писалась, збиралась не менше, ніж два десятки років, налаштовує на досить-таки незвичне читання – точно не узвичаєне сприйняття. Десь після першого дощу я зрозуміла, що годі шукати якоїсь поживи для розуміння авторського ставлення до глобальних і не дуже проблем, до актуальних нині тем, до пошуків автором світобудови і своєї дотичності до світу. Це все є. Але не таке, до чого звик.

Отож вийшло так, що я (читач) погодилась піти з автором у його мандрівку. Ось так мені і уявлялось: подорожній іде та й іде собі. А дорозі, а степу ( простору),  та й часу – нема кінця і краю. Ти йдеш, а думки снуються. Які думки?  А неважливо які,  і неважливо чи кому вони потрібні, чи кому вони цікаві? Вони приходять і відходять, а ти прошкуєш далі. Коли людина говорить на незрозумілій тобі мові, то спочатку тобі цікаво вслухатися до звучання  слів, ти слідкуєш за жестами, мімікою, тембром голосу. І врешті починаєш вгадувати те, про що думає той, хто тебе веде далі.  Читати далі

---

Віталій Квітка. Сонце Поезії не для всіх

Опубліковано | серпня 27, 2016 | Прокоментуй!

 

Ростислав Мельників мені нагадує тлустість постаменту Толстого, але в поезії, – про Ростислава можна, звісно, поговорити, та над кожним з видобутих ним із надр Поезії апокрифом міркувати доведеться нескінченно довго, і однак таємниця нерозгаданості збережеться.

Звичайно, як і в кожному поетові, у ньому живуть усі поети, ним вистраждані, виношені в його поетичному череві. Однак, перетравлені й народжені наново – губами в мить декларування – вони невпізнаванні. І ця точка утаємничення відчутого тільки тобою і є поет.  Читати далі

---

Анатолій Стожук. ГАБА ДЛЯ ПОЕТА

Опубліковано | червня 3, 2016 | Прокоментуй!

Довга мовчанка подеколи схожа на безоглядне зухвальство, а чи то затятість супротив світу. Тож кільканадцять років між попередньою і цією книгою — цілісінька прірва часу, що здатна поглинути будь-що, а поета тим паче. «Цінуйте час, бо дні лукаві», — напучував Апостол Павло. І як тут не піддатися спокусі і не застерегти поета й себе, але розумієш, що поспішність породжує легковажність і поквап, які лиш завадять справі, а віршотворенню й поготів. Евентуально, автор і сам це добре розуміє, бо пише про межу, за якою — молодість і завжди несподівана старість, коли встиг і вже не встиг. Та як би там не було, а давноочікуване поетичне воскресіння за таких умов набагато яскравіше і промовистіше.

Отже, саме такою несподіванкою стала книга харківського поета Ростислава Мельникова «Апокрифи степу», з якою він прийшов до читача від львівського видавництва Старого Лева, зайве ствердивши істину, що в старі міхи молоде вино не наливають. Читати далі

---

Олександра Ковальова. Вага апокрифічного слова

Опубліковано | травня 19, 2016 | Прокоментуй!

Тема мандрівки, мабуть, найвдячніша та найпоширеніша  тема в поезії. З піснею на устах мандрував лицар, за ним услід відправлявся, підспівуючи  в такт крокам, поет-підмайстер, за ним романтично налаштований дивак і т. д. і т. п..  Мандрівкою в часі є саме людське життя. З мандрівки постають враження, з враження – апокрифічні, чи, навпаки, не апокрифічні тексти.

«За вікном промайне пілігрим» – так починається мандрівка. Чи кожен може стати цим пілігримом? Ні. Це «скаже ворожка». Є потаємні сили, які багато що (та, власне, все) вирішують у людському житті.. І стежина від вікна проляже не  будь-куди (в ліс, гори, море), вона проляже  саме туди і саме так, «як скаже ворожка».  У нашого ліричного героя вона пролягає степом… Читати далі

---

Поетичний тур Ростислава Мельникова

Опубліковано | квітня 21, 2016 | Прокоментуй!

Завершився поетичний тур Ростислава Мельникова, у ході якого в Харкові (6.04.16), Києві (7.04.16) та Львові (8 і 9.04.16) пройшли презентації нової книжки автора “Апокрифи степу”. Заходи відбувалися в мережі книгарні “Є”, а ще дві зустрічі – у Львівському національному університеті (на філологічному та журналістському факультетах). За матеріалами харківської презентації Світлана Авер’янова підготувала радіопередачу, яку й пропонуємо вашій увазі. Візуалізація – Мілени Ковальської. Світлини Максима Холявіна, Юлії Гуш та Віталія Квітки.

---