Публікації за тегом "розстріляне відродження"

«Очима культури» № 41. «Міто-оповідь» Олександра Довженка.

Опубліковано | 1 Серпня, 2016 | Прокоментуй!

Яке значення творчого спадку Олександра Довженка в історії української культури? А в цей же час: який реальний вимір його творчих досягнень і якою мірою ці досягнення співпадають із «мітом» Довженка як «одного із найвидатніших творців світового кінематографа»? Котрі з його кінокартин оправдано можна вважати шедеврами, а котрі — це, здебільшого, плоди вимушеного компромісу з жорстокими реаліями доби, а відтак і болісні мистецькі поразки?.. В час, коли перед українцями стоїть завдання переосмислити свою культурну історію та самототожність, такі питання повинні б, в ідеалі, хвилювати не лише спеціялістів-культурологів, а й українське інтелектуальне середовище в цілому. І того ж роду питання слід ставити щодо творчості далеко не лише Довженка, та, правда, його персона й ситуація таки досить особливі…

Читати далі

---

«Очима культури» № 34. Скандальний Михаль Семенкo та український футуризм.

Опубліковано | 24 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Прoпаґувати твoрчiсть аванґардиста Михаля Семенка у рiк 200-oгo ювiлею Тараса Шевченка мoглo б здатися декoму малo не святoтатствoм. Адже пoчатoк українськoгo футуризму: Семенкoва збiрка «Дерзання» (1914), була вoднoчас oдним iз перших та найрадикальнiших дoкументiв бoрoтьби із нарoдницьким культoм Шевченка. Заперечення традицiйнoї рoлi «батька Тараса» як центральнoї пoстатi українськoї культури, пiдтримане прoвoкативнoю заявoю, щo Семенкo, мoвляв, спалив свiй примiрник «Кoбзаря», викликалo загальне oбурення. Кажуть, щo навiть батькo Семенка, вражений йoгo iкoнoбoрським ставленням дo нашoгo нацioнальнoгo пoета, був гoтoвий oфiцiйнo вiдректися вiд свoгo сина. Читати далі

---

«Очима культури» № 33. Микола Куліш і джерела драматизму.

Опубліковано | 9 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Популярне свого часу поняття «національної трилогії» в драматургії Миколи Куліша, яка включала «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1928) і «Патетичну сонату» (1930), самозрозуміло (адже в СССР всі ці п’єси були в той час забороненими), виникла в українській еміґрації: у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Не знаю, хто перший придумав цей термін: Юрій Лавріненко чи Валер’ян Ревуцький, чи Григорій Костюк або Святослав Гординський, – у всякому разі, для антикомуністично налаштованих українських біженців ідея «національної трилогії» стала аксіоматичною, а самі п’єси з «трилогії» постали одним з вершинних досягнень «Розстріляного відродження» саме з огляду на їх національний, а себто й політичний вимір.
Читати далі

---

«Очима культури» № 32. «Великий стиль» Миколи Зерова.

Опубліковано | 27 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Почавши монументальну працю над перекладом Верґілієвої «Енеїди» 1931 р., Микола Зеров устиг лишити за собою (перед арештом у 1935 р.) тільки неповних п’ять пісень епопеї. Уперше вони були надруковані в підготовленому його другом Максимом Рильським виданні вибраних творів поета у Києві 1966 р.; згодом у найповнішому на сьогодні (хоча й ще далеко не повному) зібранні творів Зерова у двох томах (1990). Сьогодні ж вони в інтернеті (приміром, на сайті «Бібліотеки української літератури»), отож, кожен небайдужий читач може на свій смак перевірити, як філіґранно й високочоло, а в цей сам час як органічно звучить україномовна поезія Зерова-Верґілія, не втративши свіжості звучання за вісім десятиліть. Читати далі

---

«Очима культури» № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики.

Опубліковано | 21 Травня, 2014 | 1 коментар

У 1953 р., у вагомій в історії українського «хвильовознавства» статті «Хвильовий без політики», виступаючи проти примітивних «дискусій про те, чи Хвильовий був комуністом, чи націоналістом, чи зрадником України», Юрій Шерех (Шевельов) закликав дослідників звернути увагу на насичену багатогранними нюансами значень філіґранну конструкцію прози Хвильового. Він сам написав про такий «автотематичний» коментар: «…У Хвильового в «Арабесках» є чудесне місце, що я радив би перечитувати кожному, хто береться писати щось про Людину 13-го травня. Хвильовий оповідає Марії свою «автобіографію». Виявляється, що він був незаконним сином «горняшки», що його взяв на виховання бездітний чиновник. Потім у чиновника народився власний син, і тут то почалася трагедія і прийманого батька і приймака-сина. Тут Хвильовий перериває своє оповідання, і Марія запитує: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?» І Хвильовий відповідає: «— Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Це — один з ключів до творчости Хвильового. Скільки критиків Хвильового осмішили себе, бо не відчували запаху слова, не розрізняли гри від життя чи може краще сказати, гри в житті від життя без гри».

Читати далі

---

«Очима культури» № 30. Павло Тичина: Гра із дияволом?

Опубліковано | 15 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному з кращих своїх літературознавчих есеїв, «Література межової ситуації», Юрій Лавріненко (відомий читачам насамперед як упорядник класичної антології літератури 1920-х рр. «Розстріляне відродження») запропонував свою інтерпретацію психологічних реакцій провідних українських письменників на «межову ситуацію» Сталінського терору. (Файл DjVu книжки Лавріненка «Зруб і парости», яка містить цей есей можна знайти на сайті diasporiana.org.ua.) Читати далі

---