Ніна Супруненко. Поезії

*   *   *

Спекотна спека…

Липень – сковорідка…

Трава зів’яла…

Липи відцвіли.

Твій день народження.

Тобі не гірко?

Років за спиною вже довгий клин…

 

Та що ж це я?!

День радості сьогодні.

Твій день народження.

А я – про сум…

За тебе я радіти завжди згодна,

А тут –

Печаль тобі якусь несу…

 

Вітаю від усього серця, друже!

Бажаю миру.

Миру – перш за все!

Сьогодні це нікому не байдуже,

Коли щодня

Війна нам смерть несе.

 

І знову – сум…

Таке життя настало,

Що й день народження тепер в сльозах…

Загинуло героїв

Вже немало –

Ми провели їх

У останній шлях…

 

О, Господи!

Та що ж це я?!

Не сердься…

Не ображайся, нині час такий.

Війна, мов рана, ниє й ниє в серці,

То й день народження

Такий гіркий!

 

Повторююсь: бажаю миру.

Миру!

Та ще – здоров’я,

Бо без нього ж як?..

Тепла і злагоди в твоїй квартирі,

Та ще в душі…

Це – миру добрий знак!

 

Бажаю щастя.

Всій твоїй родині.

І радості –

У злагоді й красі!

І миру, миру!

Миру Україні –

Тоді щасливі будемо усі.

24.07.14

Харків

 

***

Чудовий світ і вся земля свята,

Та найсвятіша – Україна наша:

Вона, єдина, в будні і свята

Наповнює життя стражденну чашу.

 

Вона – єдиний прихисток душі

В усіх країнах, землях, океанах,

Коли розпуки й підлості ножі

Наносять раз у раз підступні рани…

 

Ми – українці і своя земля

Для нас завжди найкраща в цілім світі,

Ми любимо її зблизька, здаля

І нею вічно щедро відігріті.

 

Не віддаляють гори, береги

І не роз’єднують недобрі люди…

Нехай не зазіхають вороги

На Україну – долі їм не буде!

 

Впаде незмінно кара за гріхи:

За зраду, крик дитини, смерть солдата…

І будьте певні, підлі вороги:

Вас, врешті, прокляне і власна мати.

 

13.05.14

Андорра ла Велья – Енкамп

 

***

Немає покоління без війни.

За що ця кара нашій Україні?!

Сполохані – за що?! – дитячі сни,

Чим завинила й перед ким – дитина?!

 

Чи є серця в правителів тупих?..

Чи поважають їх хоч власні діти?

Чи може, серед цих дітей такі,

Що здатні вбивствам та війні радіти?

 

Не схаменуться нелюди війни,

Бо в них нема ні розуму ні серця!

Бо прагнуть лиш нових земель вони –

Так у фашистів всіх часів ведеться.

 

Та України їм не звоювать,

Бо українці – надто волелюбні.

Загине їх тут незчисленна рать,

Якщо на нашу землю лізти будуть!

 

16.06.14

Андорра ля Велья – Енкамп

 

***

«Брати»  колишні вже тепер не з нами,

А проти нас – словами і вогнем!

…Прокинуться колись і росіяни,

Відчувши каяття нещадний щем.

Прокинуться.

Прозріють.

Бо не може

Ошуканим лишатись весь народ.

А мислячі – всім іншим – допоможуть,

Хоча в них буде безліч перешкод!..

 

16.06.14

Андорра ла Велья – Енкамп

 

***

 

Людина, що не любить землю власну,

Нізащо не полюбить і чужу!

Тож зрадники радіють передчасно,

Що подолали – зрадницьку! – межу…

 

Чужа земля не принесе ніколи

Тепла й добра тому, хто зло несе.

Тож, зрадники, готуйтеся до болю,

Тепер він в домі вашім – над усе.

 

Ви вже не дома, а в ганебних приймах.

Ви – зрадники. Копійка вам ціна.

А Батьківщина вас назад не прийме –

На вас тавро. Іудина вина.

 

16.06.14

Енкамп –  Андорра ля Велья

 

***

Тебе чогось в дитинстві не навчили:

Пріоритети, цінності – не ті.

 

Ти нині – просто зрадник Батьківщини,

Від тебе відвернулись всі святі.

 

І це тавро – носити до могили –

Від нього не відмитись у житті.

 

16. 06.14

Енкамп  – Андорра ля Велья

 

***

 

У кожного із нас свої проблеми,

Але війна – це горе для усіх!

Чи «за», чи «проти» – вже нема дилеми:

Чи сльози вибираємо, чи сміх;

Чи рабство, чи свободу України;

Чи грати, чи високі небеса;

Чи бути Батьківщина справжнім сином,

Чи виїсть очі сорому сльоза…

 

17.06.14

Андорра ла Велья – Енкамп

 

***

Нестримна жага волі у народу –

Вона знесла собою перешкоди!

Тепер не сумнівається ніхто,

Що предки наші – козаки від роду!

2.07.14

Енкамп

 

***

 

Біда зросла у владних кабінетах –

Це ні для кого вже не є секретом.

Тепер розплачується весь народ

За відданість тирану – безхребетних!

2.07.14

 

Енкамп

 

***

 

В дитині цій тече і кров моя,

І кров моїх батьків, і пращурів далеких –

Освячувала їх своя земля,

У кожного із них були падіння й злети…

 

Вони жили і в пісні. і в журбі,

І в праці непосильній, і в святах веселих,

Завжди – за кращу долю в боротьбі,

За чисту воду у ставках, сади у селах…

 

І нині на Полтавщині ще є

Сад дідуся мого, Івана Микитенка,

Щодня зозуля зранку там кує

І вітер між гілок дерев снує тихенько…

 

Росте і сад що батько посадив.

Щороку рясно й щедро влітку плодоносить…

Ця пам’ять роду, вірю: диво з див –

Вона нам не дає в житті забутись зовсім!

 

Який залишим слід ми на землі,

Щоб пам’ятали нас і діти, й внуки наші?

…Я пещу внучки рученьки малі –

А серце в грудях – наче щастя повна чаша!

 

Рости, маленька…  Хай тобі щастить

Знайти покликання своє у цьому світі!

Хай буде повнокровна кожна мить!

Щоб ти могла добру й теплу в житті радіти!

 

…А пам’ять роду – стрижень. Основне,

Що нас поєднує з минулим нашим тісно,

Це те, що не пощезне, не мине –

Це наша мова, і традиції, і пісня!

 

Оберігає все тебе нехай

У цьому світі з перших слів, з найперших кроків.

Ти – українка. Знай і пам’ятай:

Душа твоя, мов український степ, широка!

 

27.06.14

Енкамп

 

***

 

Звільняйся, Україно, від фашистів,

Щоб сяяло високе небо чисте,

Щоб колосилися пшениця й жито,

Щоб за синами сліз батькам не лити…

 

Щоб діти – лиш сміялись і кохали,

Змітай, Вкраїно, ворогів навалу!

…Хай повертаються – в своїх  батьків! – обійми,

Інакше – їх земля навіки прийме.

 

2.07.14

Енкамп

 

***

Все починається із матері…

Вона

Дає життя –

Народжує народи! –

І тягарем на ній завжди лежить вина,

Якщо в її дітей

Нема потреби у свободі…

 

2.07.14

Енкамп

 

***

Нестримна жага волі у народу –

Вона знесла собою перешкоди!

Тепер не сумнівається ніхто,

Що предки наші – козаки від роду!

 

2.07.14

Енкамп