У харківському Клубі письменників відбулася презентація книги Віктора ТИМЧЕНКА “На семи вітрах” (читати книгу можна тут).
Чи тому, що яблуку було ніде впасти, чи тому, що заміс сердечності, щирості був надто густий, чи тому, що Віктор Петрович відкривав своє найболючіше й найпроСВІТленіше, оСВІТлюючи все навкруги, пригадуються такі його рядки:
Він розділити так зумів,
що всі поїли, ще й лишилось.
Книга “На семи вітрах” – збірка вибраного – поезії й прози.
Коли в пам’яті раптом воскресне й засяє
піднебесся ясна висота,
наче й дихати легше, і думка скресає,
й не страшні ні біда, ні літа.
І хоч я того сяйва ще змалку не бачу,
та до тебе у ріднім краю
не навпомацки, ні, мій шановний читачу,
протоптав я стежину свою.
Будь-коли: чи під тихим мигтінням сузір’я,
чи як раптом сліпучо сяйне
і стонадцять громів піднебесся розірвуть,
на тій стежці ти стрінеш мене.
Сповідатись не пізно ніколи й нікому
на такім перехресті доріг:
я піднятись не зміг до високого грому,
але блискавки в серці зберіг.
До вашої уваги – фото-моменти з презентації.