«Очима культури» № 6. «Муза Роксолянська» або на тему української літератури ренесансу та бароко.

У 2005 році двотомник «Муза Роксолянська» Валерія Шевчука переміг у конкурсі «Книжка року» в номінації «Хрестоматія». Звісно, ця книга не є хрестоматією в загальнозрозумілому значенні того слова. Це обширний збірник статтей Шевчука про понад вісімдесятьох наших літераторів ХVІ до ХVІІІ ст., доповнений іще загальними есеями про різні аспекти розвитку української ренесансової і барокової літератур.

Самозрозуміло, статті Шевчука відображають його особисті погляди, великою мірою, суб’єктивні, хоча й базовані на довголітніх, вельми прискіпливих і детальних дослідженнях нашої старовинної літератури. (Йому ми завдячуємо, між іншими, відкриття упродовж 1970-х та 1980-х рр. багатьох невідомих і забутих творів представлених на сторінках «Музи Роксолянської» авторів.) Можна (та, може, й треба) оспорювати деякі його висновки. Наприклад, його наголос на мало не центральних у його розумінні патріотичних мотивах у творчості Григорія Сковороди або ж його розтлумачення структури та мотивів «Енеїди» Івана Котляревського, твердженнях про залежність того автора від барокової естетики, тощо.

А проте, попри більш чи менш дискусійні інтерпретації окремих авторів чи творів, незаперечною цінністю «Музи Роксолянської» є її задум та його вельми переконлива реалізація: зібрання в одній публікації і представлення у вигляді суцільної, органічно поєднаної системи авторів і текстів нашої літератури ХVІ до ХVІІІ ст., — авторів і текстів, які складають багатий культурний конґломерат, про існування якого пересічний українець часто навіть і не здогадується. Чи багато людей чуло колись (вже й не кажу: читало) про наших письменників Климентія Зіновієва, Івана Орновського, Опанаса Лобисевича та десятків інших, представлених «Музі Роксолянській»?.. (А хтозна скільки було б іще подібних, невідомих сьогодні, імен, якби не (свідомо спланована?) пожежа бібліотеки АН УРСР 24-26 травня 1964 р., в якій згоріла, між іншими, маса українських рукописів і стародруків…)

Як мінімум, «Муза Роксолянська» являє собою дуже добрий привід для початку дискусії про наше ставлення до власної культурної спадщини, а точніше про самообмеженість того ставлення: колись нам силоміць накиненого зовнішніми чинниками та силою обставин, але сьогодні підтримуваного уже нашими власними… Пасивністю? Байдужістю? Комплексом неповноцінности?..

Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 7 про «Енеїду»т Івана Котляревського» та ідеологію народників.