Ярослав Скидан “Від мовчання у горлі дере…”

***

Від мовчання у горлі дере.

Відстороненість – гірше за злочин.

Це як сонце крізь листя дерев,

що не гріє, а тільки лоскоче.

 

Закричати б уголос чимдуж,

щоб здригнулись і сонце, і квіти,

щоб із тисячі мертвих душ,

хоч би кілька змогло ожити.

 

Закричати, щоб знову мовчать,

і вважати себе яничаром…

Я країну іду зустрічать,

щоб із нею уголос мовчати…

 

***

Ми – не «Проти війни», ми – «За мир»,

як учила нас Мати Тереза.

Нам би жити змогти самим

і сприймати життя тверезо…

 

В голові барикади думок,

у душі революція родить.

Ми врізнобіч уперто йдемо,

ведучи в нікуди народи…

 

Ми справіку були навпіл,

аж від заходу і до сходу.

Нам би сісти отак за стіл

й між собою дістати згоду…

 

В нас, напевно, помер Антей,

ми для себе самі померли…

Революція знову йде

підкоряти нові говерли…