Віктор Кириченко. НОВОРІЧНИЙ ЩЕМ (добірка поезії)

НОВОРІЧНИЙ ЩЕМ

 

Різдвяним легітом

Вплива у місто свято.

І кипарисів ряд,

І гомони юрби

Сплелися разом,

Нібито вали,

Крокують берегом –

Розкуто і завзято.

Панує радість

І відлуння щастя.

І ні «гу-гу»

Про вирії «майдану»,

Бо оцю землю,

Ніби Богом дану,

Ще оминають

Чвари і напасті.

 

Серденько – Ялто,

Яровичий – Рай,

Живи у злагоді

Між небом і віками

Морського простору…

…Таємними шляхами

Вплива  озон,

Ай-Петрі диво грай.

 

Щасливе місто:

Тихо щастя снить.

Сяйнистий день

Тут сонце заколише,

На землю тихо

Розістлалась тиша,

Та чайок крики…

…Чом серденько щемить?

 

6.01.2014

м. Ялта

 

НОВОРІЧНА ЯЛТА

 

Веселка в грудні – ніби поцілунок,

Що надсилає Учан-Су мені.

Зодягнуто ялинки, спалахкують вогні,

А місяць срібла висипав оклунок.

 

В сяйнисту ніч з морозним вітерцем.

І горами, що сивиною вкрито.

Невже було п’янко – спекотне літо?

Лишились – море і невідпорний щем.

 

І самота – між небом і землею

Я мов лечу, як запізнілий птах,

Серед зірок, неначе у житах,

Чекаю зустрічі  з коханою моєю.

 

ІІ.

Вона пішла, зажурено – затята:

Це -0сінь-сиротина, бо командир – зима,

Котра хурделиці на флангах насува.

А в центрі – море, де боротьба завзята.

 

Тут вічний стогін бурево вітрів

І акапельний спів натягнутих канатів.

І чайок цяточки на плечах у валів.

А хвилерізи зборені шаленістю накатів.

 

ІІІ.

В кімнаті – тиша, муркоче кошеня,

І сни – навколо, м рійними роями,

Несуть свята і дивне відчуття,

Що рік Новий уже не за горами.

 

До нас прийшли – Морозенько-Дідусь

Й Снігуронька із довгою косою.

Я подарунків нібито торкнусь…

…А Ялта снить у сніннях супокою.

 

18.12.2013 р.

М. Ялта

 

 

 

 

ЕЛЕГІЇ

 

1.

Море відійшло відпочивати.

Край прибою роздяглись мілини.

У нестямі чайки голосили:

Люди не встигали частувати.

 

Не хлібці, частиночки теплині,

Ніби мрії, падають у хвилі.

І відразу – білі, чорні, сірі –

Налетіли – завжди незупинні.

 

А навколо сяйно сяє сонце,

Блискотіння підпирає небо

І з’являється допитлива потреба –

Зазирнути у земне віконце:

 

ІІ.

Зазирнули? Що на тому боці?

Місяць варить – чи куліш, чи кашу?

Водночас тримає Землю нашу

В рівновазі, маючи на оці:

 

Толерантні –гори й океані,

Тільки люди, горя б їм не знати,

Ростять чвари, то й не розпізнати:

-Хто тут винний? Ми самі, зеляни.

 

Вщухло море: має відпочити,

Сиротливо чайка в хвилі грає,

А земля-лебідонька чекає,

Що прозріють гречкосії – діти.

 

6.01.2013

м. Ялта

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗИМА

 

І.

Прямує місяць з Заходу на Схід.

Втомився, мабуть, ідучи крізь гори.

А вдалині його чекає море,

Стежок безкраїх потаємний слід.

 

Й земні зірки, спалахкують в Дарсані,

Немов підсвічують зелені неба шати,

Щоби снігам дорогу не шукати…

…І вже Яйла в зимовому убранні.

 

Ген, на верхів’ях, бач, панує сніг.

На схилах – зелено, бо сосни й кипариси

Тут створюють турботливу завісу,

Й машини зважують захищеність доріг.

 

ІІ

У Ялті – сни, бо диво-місто снить.

І тільки я, сторожа на балконі,

Вберу озон в простягнуті долоні

І п’ю його, аж серденько щемить.

 

Приляже щастя котиком до серця

І настає та дивовижна мить:

Скрізь велелюдно,  натовп гомонить,

Вбачаю мрійно – золоті озерця.

 

Ген, Місяць знано замикає коло,

Утворюючи казку феєричну.

Спіймаю думку – чуйно – ностальгічну…

..А сніговінь Яйли виблискує навколо.

 

21.122.2013 р.

м. Ялта

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СВЯТО БУДЕ

 

І.

Що Ялті сниться?

Це сніння зиче море:

Бо сонечко з-за обрію

Іще  не погляда.

Лісисті схили,

Чи Яйли гряда

Вбирають оком

Оце футбольне поле.

 

Й кільце рожеве,

Де ранні бігуни,

Немов вимірюють

Глибин очки тартану.

Кросовок тупіт –

Відлуння – в далину,

Й ховає ранок

Росяні сліди.

 

ІІ.

Відчую холод:

Руки на трубі,

Що окольцовує –

Зелене і червоне.

А вітерець туман

Ущелинами горне,

Вбирає серце

Чари золоті:

 

То сонечко святе,

Навколо заблищало:

Жовтаво – зблискові

Штормовки бігунів.

А на зупинці

Долинає спів:

Тролейбусів нових

Враз дійство розпочалось.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А під трибуною,

Немов Кіндрата – хата:

Тут судді – в чорному,

Підпасич – з прапорами.

Футбольний марш

Накочує валами,

І молодість святкує –

Щаслива і завзята.

 

10.01.2014 р.

Ялта, стадіон «Авангард».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОМІНО

 

Наразі хмара завітала в місто.

Ніби на плечі Дерекойки^х прилягла:

Бо на шляхах димоавтівчина стіна,

Й висоткам в парку, по-хижачи, тісно.

 

І людям теж: нові новобудови

Ковтають вміло беззахисні куточки.

Той красені, сучасності дзвіночки,

Людей тіснять; загублено підкови,

 

Що дарували нам колись на вдачу

В прадавнину сивенькі міфо-діди,

Коли у пошуках таємної Колхіди

Плекали в морі доленьку ледачу.

 

Нема Колхіди, загублено Руно,

Шматує парк будівель доміно.

 

8-01.2014 г.

Ялта

Приморський парк.

 

 

^х Дерекойка – річка в Ялті. Живиться водою із ущелин Яйли.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІЗ РАВІЛЯ ВАЛЄЄВА     м. Євпаторія

 

 

***

Хмаронька спить

Білим пухнастим звірятком,

Лапки піджавши.

Серпень горить.

 

 

***

Капля летить.

Янголовато вологою

На землю падає дощик.

Літа осоння.

 

Сонечко яре

Іще не дріма:

Липне до кожі.

 

Якщо Душа горить,

То прохолода…

… Не допоможе.

 

 

ІЗ АНТОНІНИ ГУР’ЄВОЇ

м. Армянськ

 

***

Вірші, мов коні, та різних мастей,

Їх  не гніти, не тримай у загоні,

Вони, як провидці, думок та ідей,

Вірші – і добрі, і вільні, як коні!

 

ІЗ РИМИ ЧАПАЄВОЇ

м. Ялта

 

***Весна в Криму… і заднівіло,

Ледь-ледь розквітнилось знамення,

Бо в  серці знов затріпотіло

Наразі, згублене натхнення.

 

 

Із Наталки Маслової (Харків)

 

***

Я зберу спокій, як збирають зірки.

Я зберу тепло, коли підуть дощі.

Небес прозорість витягну із води.

У вікні ти не шукай мої сліди:

Вони, наче сніг, наче білі плоди, –

Дихання, любові та висоти.

 

***

Зміняли хвилі на хвилювання.

Із глибини тепер зринає страх.

Не розуміємо ми шторму, як волання,

Приречені стогнати на берегах.

 

На суші, ніби викинуті морем,

Пристосувалися, навчилися чекати.

Розділених, між щастям і між горем,

Кордонами нас навчено брехати.

 

***

Птиці здавалися

Птицями.

Обличчя –

Обличчями.

Берег –

Сном. Море, море!..

Воно не сниться мені

На безкрайому

Та блакитному…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СКАРБИ ВІЧНОСТІ

«Сотня небесна»,

У Вічність прийнята,

Ти в моїм серці,

Мов розіп’ята.

 

І в моїм серці

Списи сталеві,

Сльози криваві

Окрапують Землю.

 

Разом із тугою

Гнів закипає,

Земленько рідна.

Навіщо тримаєш:

 

Чорнії хмари,

Гидотну навалу,

Дай мені в руки

Божую кару.

 

Дай мені право,

Господе, й сили

Судити безжально,

Тих божевільних.

 

Плаче в Скорботі

Вся Україна,

«Сотню» ховає,

Як рідного сина.

 

З плачем Вселенським

І зернятка – сходи.

Зростай із могили,

Пагон Свободи!

 

«Сотне небесна»,

Щира, завзята…

… В серденьку-пам’яті,

Мов розіп’ята.

 

21.02.2014 рік