Олександра Ломака: добірка віршів

ОЛЕКСАНДРА ЛОМАКА, призер (3 місце) Конкурсу на здобуття Обласної літературної премії ім. Тані Шамрай (2018 р.)

***

За вікном дерева вже вчаться бігати:

за мною, за потягом і за маками.

Скажеш мені:

– Ти доросла вже нібито…

– Так, мені вже шістнадцять із гаком!

 

Одновірші

 

***

Першим снігом на голову перша любов.

 

***

«Кап, кап, кап! Кап!» – співає а capella літній дощ.

 

***

Мені потрібно вийти із себе, щоб зустрітися з тобою.

 

***

При вході ув осінь дерева знімають верхній одяг.

 

 

***

Квіти – штучні.

Із паперу в клітинку.

Немов за гратами.

 

***

Коли ти бачиш щось прекрасне,

то це може бути схожим на

перше кохання,

друге дихання,

третє око.

 

***

Самотнє сонце вийшло з-за самотньої хмари

і заздрісно зирнуло на мене:

я була не сама.

 

Кохання

Я знала, що ти прийдеш!

Хоч не готувалась до цієї зустрічі,

і все вийшло так спонтанно…

Прийшла весна,

не стукала у двері,

а влетіла, мов протяг,

і залишилася надовго,

не питаючи дозволу.

 

***

Знаєш, вчора я йшла по вулиці

І мені здалось, що я – королева осені.

Я була уквітчана золотими листочками,

а коли прийшла додому, то квіткове листя розлетілося

на мільйони поцілунків до тебе.

 

Ти їх отримав?..

 

***

Уранці прохолодно знов на вулиці.

Туман з землею ніжно так цілуються.

А листя, наче помороззю вкрилося…

Сьогодні щось в душі моїй змінилося.

 

***

У силабо-тонічному ритмі поїздів:

наголошена – ненаголошена,

наголошена – ненаголошена,

я тікаю в далекий світ

розтривожена – заворожена,

розтривожена – заворожена…

 

***

Вже почулись весни блюзи…

Та навкруг незворушне місто.

Від весни аж ніяких звісток –

лишень зблиски моїх ілюзій.

Не теплішає, не ясніша –

випадковий дражниться промінь.

У зимі, наче в книгах Ніцше,

я застрягла у першому томі.

 

***

Так чекаю на тебе – як чекають листів із війни.

Так, як прагну до тебе, ніхто ще ніколи не прагнув.

Вітер носить пожмакане листя несказаних слів.

Я збираю їх потай, тебе відчуваючи спрагу.

 

Напиши, що здоровий, що осінь шкребеться в вікно,

Що ходив у пив-бар, кегельбан, а, можливо, в кіно…

Напиши, як шкребеться настирливо в закутку миша.

Бо мені у мовчанці лиш тиша про тебе напише…

 

***

У чашці кола…

День – ніч по колу.

І рік – коло.

І світ – коло.

Знов місяць в повні.

А я – дотична

чи мимобіжна?

 

***

Спотикається в танці утомлений день.

Відчайдушне музики форте!

Хтось ще прагне видовищ, хлібів і пісень.

Так було і так буде вже вкотре.

 

І вже вкотре у відповідь чують луну,

залишившись самі з самотою.

І вже вкотре любов зачіпає струну,

і весь світ заболить сумотою…

 

І у вирі життя досі віри не йму:

я живу уже вкотре чи вперше?

Бо скотилося сонце в жовтаву траву

Головою Йоана Предтечі.