***
За вікном дерева вже вчаться бігати:
за мною, за потягом і за маками.
Скажеш мені:
– Ти доросла вже нібито…
– Так, мені вже шістнадцять із гаком!
Одновірші
***
Першим снігом на голову перша любов.
***
«Кап, кап, кап! Кап!» – співає а capella літній дощ.
***
Мені потрібно вийти із себе, щоб зустрітися з тобою.
***
При вході ув осінь дерева знімають верхній одяг.
***
Квіти – штучні.
Із паперу в клітинку.
Немов за гратами.
***
Коли ти бачиш щось прекрасне,
то це може бути схожим на
перше кохання,
друге дихання,
третє око.
***
Самотнє сонце вийшло з-за самотньої хмари
і заздрісно зирнуло на мене:
я була не сама.
Кохання
Я знала, що ти прийдеш!
Хоч не готувалась до цієї зустрічі,
і все вийшло так спонтанно…
Прийшла весна,
не стукала у двері,
а влетіла, мов протяг,
і залишилася надовго,
не питаючи дозволу.
***
Знаєш, вчора я йшла по вулиці
І мені здалось, що я – королева осені.
Я була уквітчана золотими листочками,
а коли прийшла додому, то квіткове листя розлетілося
на мільйони поцілунків до тебе.
Ти їх отримав?..
***
Уранці прохолодно знов на вулиці.
Туман з землею ніжно так цілуються.
А листя, наче помороззю вкрилося…
Сьогодні щось в душі моїй змінилося.
***
У силабо-тонічному ритмі поїздів:
наголошена – ненаголошена,
наголошена – ненаголошена,
я тікаю в далекий світ
розтривожена – заворожена,
розтривожена – заворожена…
***
Вже почулись весни блюзи…
Та навкруг незворушне місто.
Від весни аж ніяких звісток –
лишень зблиски моїх ілюзій.
Не теплішає, не ясніша –
випадковий дражниться промінь.
У зимі, наче в книгах Ніцше,
я застрягла у першому томі.
***
Так чекаю на тебе – як чекають листів із війни.
Так, як прагну до тебе, ніхто ще ніколи не прагнув.
Вітер носить пожмакане листя несказаних слів.
Я збираю їх потай, тебе відчуваючи спрагу.
Напиши, що здоровий, що осінь шкребеться в вікно,
Що ходив у пив-бар, кегельбан, а, можливо, в кіно…
Напиши, як шкребеться настирливо в закутку миша.
Бо мені у мовчанці лиш тиша про тебе напише…
***
У чашці кола…
День – ніч по колу.
І рік – коло.
І світ – коло.
Знов місяць в повні.
А я – дотична
чи мимобіжна?
***
Спотикається в танці утомлений день.
Відчайдушне музики форте!
Хтось ще прагне видовищ, хлібів і пісень.
Так було і так буде вже вкотре.
І вже вкотре у відповідь чують луну,
залишившись самі з самотою.
І вже вкотре любов зачіпає струну,
і весь світ заболить сумотою…
І у вирі життя досі віри не йму:
я живу уже вкотре чи вперше?
Бо скотилося сонце в жовтаву траву
Головою Йоана Предтечі.