Ная Задніпрянська: добірка поезій

НАЯ ЗАДНІПРЯНСЬКА, призер (3 місце) Конкурсу на здобуття Обласної літературної премії ім. Тані Шамрай (2018 р.)

 ***

Я, немов електричний дріт,

Протягнутий над землею,

Я, немов павутиння,

Розтягнене на всі боки,

Я, немов парасолька,

Що відбиває краплі дощу,

Я все що завгодно,

Окрім самої себе.

 

***

І слухаю, і чую, і мовчу…

І сум вбираю, наче губка – воду.

Запалюю малесеньку свічу –

Надії подих.

 

І холодно, і лячно, я іду.

І час іде, кружляє крук над полем…

А що знайду я: щастя чи біду,

Чи долю?

 

 

***

Достигла ягідка неба впала на дорогу.

А за нею цілий ягодопад…

І ось вже й на дорозі –

Краєчок неба.

 

***

Зірки падають на голову, плечі, землю,

Перешіптуються тихо між собою,

Я нервово струшую їх із думкою:

«Знову цей мокрий сніг…»

 

***

Сіре місто, мов сіроманець,

Прокидається сіро-ранком.

Прокидаються сіро-будинки.

Сіро-люди стрічають світанки.

 

***

Холод хапає за руки,

Хоче схопити за серце.

Я тікаю від нього,

Бо схопив за живе.

 

***

Якби поцілунок був краплею дощу,

Я б подарувала тобі зливу,

Я хочу кричати, але мовчу,

Боюся сполохати диво.

 

***

Майбутнє – це велика риба,

Яка випливає з неба,

Дивлячись в самісінькі очі

Своїм одним, прозорим.

Зазвичай, її погляд лякає

І змушує опускати очі,

Щоб більше не бачити,

Як вона випливає з неба.

 

***

Палати лікарень пахнуть червоною ватою

І спиртом. Самотністю і бажанням

Стати останньою життєвою втратою,

Останнім твоїм стражданням.

 

Палати лікарень сповнені сліз дитячих,

Прокурених голосів і тонких жіночих.

І ще, якщо довше побути, – душевного плачу

Й відчуття, ніби дивляться звідусіль нажахані очі.

 

***

Ти вперше за життя тягнеш долоні до Бога,

Почуваєшся так, ніби прожив цілу вічність,

Замолюєш гріхи свої та своїх рідних,

А чи замолиш?..

 

Ти майже не знаєш Бога,

Знаєш тільки, що Він є

І дивиться на нас – Всевидющий,

І плаче…

 

***

Листя падає з криком,

А я про своє мовчу.

Забирай мене, вітре,

Роздмухуй мою свічу…

 

***

Я бачу світ такий як є, без гриму:

Далекий, світлий, ніжний і чужий.

Як те дитя, що нахапалось диму.

Як той дідусь, що і не зна, як жив!