Поет слобожанської землі (Про творчість Василя Борового)

Людина виростає з якоїсь землі так само, як квітка, трава, дерево.  Соки цієї землі живлять її серце, пахощі бентежать уяву, повів вітру задає внутрішній ритм для її дихання та думання. Василь Боровий своїм корінням зі степу та лісу, слобожанського степу, слобожанського лісу.  Він – Боровий.  Коренем і кроною.  Усе найхимерніше плетиво художніх образів, розгалуження метафор та відбрунькування епітетів відбувається саме в цій залежності: походження коріння, формування  крони. Саме все це слобожанське наповнення художнього простору зумовлює суть і структуру його поетики. Безумовно, в руслі розмови про основу поетичної творчості не оминути таких наріжних каменів, як спадкоємність і традиція. З яким спадком вийшов на широку дорогу життя юний поет, хлопчина із харківського передмістя Василь Боровий? Які біографічні чинники зумовили ті чи інші вчинки, захоплення, мрії?  Харків близько, але життєдайне коріння зі степу та бору. Світогляд передусім селянський. Ця селянська основа обумовила не лише тло для ліричних сюжетів та епічних подій, вона визначила сутність етико-естетичних складників цього багатого, бентежного поетичного світу. Селянське розуміння   справедливості. Воно з голосу Тараса, з  глибини народної пісні. Це вміння писати про просту людину, її проблеми з особливою щемкою любов’ю, як це робив, наприклад, Василь Мисик. Для цього треба й самому бути нелукавим душею, позбавленим марнославства та егоїзму.

За життя  не лише вороги, а й доброзичливці (чи начебто доброзичливці)  часто закидали Василеві Боровому, мовляв, не треба було під час німецької окупації друкувати в націоналістичній пресі того страшного вірша про Сталіна-Чингізхана, котрий так трагічно вирішив долю поета на багато років уперед. Вірш був дійсно страшним, як буває страшною правда, коли від неї відсахуються всі. Коли навіть мовчати про таку правду небезпечно, не те, що говорити. Юний хлопчина, що дитиною пережив голодомор, а затого 37-й рік. Під час німецької окупації він зважився сказати правду про те сталінське пекло, в якому згоріли серця мільйонів. «Краще б ти пристрелив когось із нас, ніж написав такого вірша.» – сказав йому хтось із конвоїрів.

Василь Боровий – людина-легенда. Усе його життя – то подвиг служіння Україні, щонайпослідовніший героїзм, невизнаний на державному рівні, не поцінований належним чином ніде і ніким…

Проте око експерта має бачити суть: поезія Василя Борового – це зразок майстерного поетичного письма, його слово родовите, очищене, зігріте відчуттям роду і народу. Його стилістика – свідчення високого рівня естетичної культури, його вибір слова – результат непомильного окоміру та особливого духовного прозріння. Його «жаринки звіробою» та «хрещатий полин над яром» – це не просто поетичні образи-символи, це мова свідка-пророка, це ті слова, за які Бог, можливо, схилиться із милостивим всепрощенням і до нас із вами.

Василь Боровий передусім лірик, тонкий вишуканий лірик, майстер ліричного пейзажу.  Але водночас він майстерно володіє і мовою міфу та ліричного епосу. Його поезія дуже музична, їй властиве багатство ритму, імпресіоністичних навіювань. Його поетичні акварелі тішать око, його пафос правди та добра налаштовує душу на високий лад.

Поезія Василя Борового – це передусім надійний цілющий захист від усіляких спроб фальшування, недоброякісних імітацій та перекручувань у словах та помислах, це магічна заслона для  української душі. Тож коли у більшості харків’ян спаде з очей полуда і до них повернеться їхня вроджена інтелігентність, тоді їхні душі наповняться гордістю з того, що харківською землею ходив такий великий майстер поетичного слова, незламний лицар духовності, героїчна і шляхетна людина – Василь Боровий.

Олександра Ковальова,

м. Харків