Публікації за тегом "поезія національного опору"

Любомир Приходько. ОБРАЩЕНИЕ КО ВСЕМ РОССИЯНАМ…

Опубліковано | 18 Березня, 2014 | Прокоментуй!

ОБРАЩЕНИЕ КО ВСЕМ РОССИЯНАМ,

А ТАКЖЕ, К ПРЕЗИДЕНТУ РОССИИ

ВЛАДИМИРУ ПУТИНУ.

 

Привет, потомок Чингиз-хана

Водитель воровской орды.

Язык твой – черный от обмана

И полон рот чумной воды. Читати далі

---

Петро Джерелянський. ПРОСТИ НАПАДНИКА

Опубліковано | 10 Березня, 2014 | Прокоментуй!

ШАБЛІ ПОЕЗІЙ

 

Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її — поети…

Євген Маланюк

 

Бог мову дав — одну на всіх,

Та лиш від обраних поетів

Вірші, зібравши сльози й сміх,

Ведуть нас од падінь до злетів.

 

Ми майже звикли до ганьби,

А злетів здавна нам бракує,

Тому похмурої доби

Поет шаблі свої гартує.

 

Як тая шабля розбиває

Байдужости іржаві лати,

В пробуджених серцях лунає —

Нехай живе Вкраїна-Мати!

 

Шабель-рядочків не зупинить

Ані на мить дрібний нікчема,

І полум’яний вірш полине

Над краєм — рідним та зеленим!..

 

Читати далі

---

Сергій Шелковий. На двух языках

Опубліковано | 3 Березня, 2014 | Прокоментуй!

* * *
Революция длится и снится:
множат свет сине-жёлтые стяги –
в чёрном небе трепещут страницы
со стихами библейской отваги.

В низшем слое кружится полова.
Вот он – взлёт над бесчестием слоя,
вот Спасителя грозное слово –
жертва вечноживого героя.

В чёрном небе – Небесная Сотня:
молодые, с огнями-глазами,
пули псов принимаем сегодня,
дабы век и чело были с нами.

Наземь падаем, дети Господни,
ради выси в земном человеке.
Умираем – сегодня, сегодня.
Воскресаем – вовеки, вовеки.

 

 

* * *

 

Програвши власну Батьківщину,
не можна виграти життя.
Будь мужнім, України сину,
стійким – заради майбуття!

Дави раба в собі та зовні,
жени байдужість, лінь та страх.
За крівну долю дні безкровні
не вийдуть на слабких ногах.

Геть від очей злочинців влади,
геть на останній, третій, строк!
Тримаймося незламно, брате,
бо з нами – правда, з нами – Бог!

---

Леонід ТОМА. ЧОРНИЙ ВІТЕР

Опубліковано | 24 Лютого, 2014 | Прокоментуй!

 

Ну що ж – і я тут наковтався диму,

Гіркий той дим, що нині над Вітчизною.

І Аваддон всміхається незримо –

Йому сьогодні щедра буде тризна.

 

Бо він проліз, той гоголівський чорт,

Панікадилом підпалив пожежу.

В шоломі чорнім перехнябив рот,

І зупинив годинники на вежах.

 

Тут хлопець з дядьком і вогонь тривожний,

І дівчина, що запнута знаменом.

Якийсь очкарик світло неспроможний,

І громовержно-закличальна сцена.

 

І на усім Архангел Михаїл

Свій меч вогненний високо підносить.

Добро і зло, сплетіння вічних сил,

І велелюдних юрб многоголосся.

 

На цім Хрещатику йде перехресно час,

І не чортам його перехрестити.

Впізнає Бог в диму осліплих нас –

Це вітер з України – чорний вітер!

 

Київ    19.02.2014р.

---

ЛЕОНІД ТОМА. ЛИСТ ДО УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ ЖИТИМЕ У ТРЕТЬОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ

Опубліковано | 8 Лютого, 2014 | Прокоментуй!

Не знаю, брате, ти живеш, чи ні,

Чи ще Дніпро у море котить хвилі?

Якесь маля по зоряній стерні…

І ні хреста, ні степу, ні могили.

 

Невже це ти? Не клон, не жабеня,

А голомозе дитятко завзяте.

І коле ноги зоряна стерня,

І цілий світ готовий розіп’яти.

 

Я тут сьогодні, каламутний світ,

І вир шалений підмиває берег.

Пробач мені, крізь товщу тисяч літ

Співали ми – вона іще не вмерла.

 

І під Богданом кінь забронзовів,

Не може рушить, булава завмерла.

І тільки чути гречкосіїв спів:

– Нехай живе! Вона іще не вмерла.

 

А я помер, під голову словник

Поклав, щоб спать до другого пришестя.

Я був незлий незламний чоловік:

Нехай живе! Вона сильніша смерті!

 

Я був незлий – і зло перемогло,

Перешерстило мрії і пориви.

І серед ночі серце запекло,

І диких коней забуяли гриви.

 

На них шалені вершники летять,

Чуби у них розвихрені на вітрі…

– Та як же можна, брате, помирать,

Бо ти ж під омофором одігітрій!

 

Та як же можна, брате, відступить,

Коли вже кручі паща за тобою…

– Ти подивись – та це ж музика спить,

І мову він поклав під головою!

 

А будь ти проклят, перевертня чин,

Це знову зрада стала на порозі.

Ти ж не москаль, не лях і не турчин…

А я дивлюсь і бачу. Голомозе

 

По зоряній стерні бреде маля –

Невже це ти, що будеш після мене?

Невже тебе я бачу звіддаля…

Мовчить – воно святе і нерожденне.

 

А на майдані струже сніговій,

Козак стоїть перед катами голий.

Не в Україні, а по ній самій –

Як чорна галич вкрила біле поле.

 

І світ такий – посходились усі,

Та й гріють собі руки на пожарі.

І на лице Вкраїні пада сніг,

Й вона стоїть, неначе та примара.

 

От добре, що не бачити тобі,

Як ми звелися із колін завзято.

Нас сніговій носив у боротьбі,

Вогонь палав – таке було в нас свято.

 

От добре, що не бачити тобі,

Як нам у спину зрада ніж встромила.

Як в небі голубому голуби

Від яструбів нам сонце заслонили.

 

Хіба я знаю, ти живеш, чи ні,

Бо що мій лист – листок у сніговії.

Чи стрінемось на зоряній стерні,

Як Україна буде при надії?

 

Одне я знаю – не мара, не клон,

Не майя, що намарена віками

Оте маля. Я вірю – це не сон –

Воно пішло собі за чумаками.

 

Бо Шлях Чумацький, всім по ньому йти,

Хоч і не всіх іздалеку побачиш…

За тим малям я вгадую світи,

Прислухайся!.. За ним Вкраїна плаче.   

Харків

---

Петро Джерелянський. НАДІЇ СМОЛОСКИП

Опубліковано | 8 Лютого, 2014 | Прокоментуй!

ТИ ВИНЕН!

 

…Єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Конституція України

 

Кажу: ти винен, мій народе, —

Розтринькав сам свої скарби,

І ясні зорі, тихі води

Паплюжать зайди і раби.

 

Ти віру батьківську зневажив —

Як наволоч прийшла червона,

То ідоли поганські вражі

Звелись до неба на колонах…

 

Дозволив відібрати мову —

Згубити свою вічну душу…

Нема про що вести розмову,

Як слово згадувати мусиш.

 

Навіть кордон одвіку славний

Нам перекраяли чужинці.

Дарма… Від Вісли і по Каспій —

Наш терен, браття-українці!

 

Тебе вбивали і брехнею,

І кулею, й голодомором —

Ти ж не повстав усій землею,

Щоб кров’ю змити рабства сором.

 

То не чекай свого Месію,

Він забарився у дорозі,

Облиш підступну й злу Росію —

Зустрінь майбутнє на порозі!

 

Майбутнє без зрадливих друзів,

Без недостойних зайд при владі,

Де люди у невпиннім русі

Служити Господеві раді!

 

Кажу: ти винен, мій народе…

Зізнаймось в цьому, українці

(Хай свідками — Творець, Природа),

Перед собою наодинці…

 

 

 

БАНДЕРИ ПОГЛЯД

 

Дізнатись хочу слушної години —

Що вгледіти Степан Бандера має,

Коли зі старовинної світлини

З минулого в прийдешнє зазирає?..

 

Те саме, що і нас не обминає:

Могутню і щасливу Україну,

Де слово рідне повсякчас лунає —

В державнім чині і в простій родині.

 

Де шану до своїх звичаїв мають

Не для годиться, а як серце мовить.

Про подвиги героїв пам’ятають,

Про зрадників не кажуть ані слова.

 

Поміж народів — вдивимось крізь роки —

Посядемо достойне Краю місце,

Землі не віддамо своєї й кроку,

В історії не змінимо ні риски!

 

Але він бачить ще і шлях сутужний,

Який здолати нам судилось, друзі, —

Жорстокі битви, де загинуть мужні,

Звитяжців славу й смерть в широкім лузі…

 

Підступну зраду, що на кожнім кроці

Здобутки наші геть усі руйнує.

І не збагнути — на чиєму боці

Той, хто святе приречення марнує…

 

Сьогодні хтось розгублений, безсилий

Рядки став забувати Декалогу…

Провідника з пожовклої світлини

Стрінь погляд… І мерщій — в дорогу!

 

 

СЕРЦЯ ПОВСТАНЦІВ

 

Дух, що тіло рве до бою…

Іван Франко

 

Запам’ятайте ці обличчя —

Подібних вже повік не буде.

Хай проминуть роки, сторіччя,

Героїв цих вшанують люди!

 

Спокійний погляд, скроні сиві

І, наче тесані з граніту,

Суворі обриси й красиві…

Підзвітні Господу та Світу,

 

Незламні духом. Таборами

Та чергами зі скорострілів

Їх ворог не зробив рабами…

То воля Божа, що вціліли.

 

Серця знов їхні калатають,

Як прапори червоно-чорні

Врочисто містом пропливають —

Прекрасні, грізні, непоборні!

 

Та, придивись — мала сльозинка

(Ніхто крім тебе й не побачить)

Виблискує, немов льодинка,

Бо серце у героя плаче…

 

Вогняний вихор, що вже віє

(Не стріне ворог сонця вранці!),

Своїм теплом нехай зігріє

Серця нескорені повстанців…

 

 

 

*          *          *

 

Надії смолоскип

Нам висвітлив дорогу,

А там вже й день ясний

Іде на допомогу!

 

Мине доба страшна

Зневаги та зневіри,

І буде всім смішна

Чужинська хижа віра.

 

Мов криця надміцна

Постане правда щира.

Повір: душі ціна —

Така є зради міра!..

 

---