• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Відкриття дитячого освітньо-розважального центру «Книга»
Його пальці найкраще відчували струни і цеглу… →

«Очима культури» № 33. Микола Куліш і джерела драматизму.

Опубліковано в 9 Чер, 2014 Прокоментуй! 6 370 переглядів

Популярне свого часу поняття «національної трилогії» в драматургії Миколи Куліша, яка включала «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1928) і «Патетичну сонату» (1930), самозрозуміло (адже в СССР всі ці п’єси були в той час забороненими), виникла в українській еміґрації: у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Не знаю, хто перший придумав цей термін: Юрій Лавріненко чи Валер’ян Ревуцький, чи Григорій Костюк або Святослав Гординський, – у всякому разі, для антикомуністично налаштованих українських біженців ідея «національної трилогії» стала аксіоматичною, а самі п’єси з «трилогії» постали одним з вершинних досягнень «Розстріляного відродження» саме з огляду на їх національний, а себто й політичний вимір.

B33 1 Kulish MykolaМайже нікого з інтерпретаторів Кулішевої спадщини в тогочасній еміґрації (за винятком, напевне, нонконформістів Юрія Шереха та Ігоря Костецького) не зупиняв перед таким узагальненням факт цілковитої стилістичної, жанрової і тематичної відмінності комедії «Мина Мазайло» від двох інших частин «трилогії». Достатньою була спільність дуже загально зрозумілого мотиву «національного питання» й «українізації», які, для багатьох критиків, автоматично робили ці п’єси «центральними» і «найцікавішими» в усій Кулішевій творчості.

Наскільки поверхове і неоправдане оте судження про вельми складні матерії драм Миколи Куліша (одного із найяскравіших творців українського «Розстріляного відродження») стає очевидним уже після уважнішого й неупередженого прочитання усіх збережених п’єс драматурга, більшість з яких (слід сказати на захист еміґраційних критиків ДіПівського періоду) були невідомі як в Україні, так і в еміґрації 40-х і 50-х рр. Після того, як син Миколи Куліша, Володимир, загубив увесь архів батька, тікаючи поїздом крізь повоєнну Австрію, твори драматурга доводилося роками розшукувати, а то й навіть реконструювати із російських перекладів П. Зенкевича.

Уважний погляд на увесь комплекс драматичної творчості Куліша чітко показує, що «національне питання» чи «українізація» посідають в його творах зовсім марґінальне місце та значення. Хоча й глибоко національний за світоглядом, відчуттям театральної традиції та органічною майстерністю мови, Куліш – це драматург універсальних тем та зацікавлень. У багато чому це ще один (поряд із Валеріяном Підмогильним) український предтеча екзистенціялізму.

Зрештою, ще в атмосфері еміґрації 50-х рр., Юрій Шерех поставив під сумнів будь-які твердження про центральне значення «національного питання» в драмах Куліша. У вдумливому есеєві «Шоста симфонія Миколи Куліша» (в збірці «Не для дітей», увесь текст якої можна знайти в мережі на сайті «Бібліотека українського світу», він писав: «Так звана «критика» Щупаків, Коваленків тощо, не кажучи вже про меншу свиноту Гайових, Юрченків або Чернеців, запліднила нашу літературу новим критичним жанром — жанром публічного доносу… Від критиків рівня й стилю [Самійла] Щупака пішла леґенда, ніби B33 2 Krushelnytsky and Datsenko in Peoples Malakhii (Berezil 1928)Микола Куліш усю свою творчість присвятив національному питанню. Це стало його офіційним обвинуваченням, і він мусів сам ствердити це, як стверджувалося кожне офіційне обвинувачення. Але, на щастя, це неправда. Національне питання не грає жодної ролі в «Народному Малахієві». «Мина Мазайло» бере цю тему тільки жартома. Якби «Патетична соната» була тільки про це, її б не ставив Таїров і інші російські театри, найменше в українському питанні зацікавлені…»

У згоді з загальною думкою Шереха, в моїй дисертації про Куліша (1992) я протиставив штучній, як на мене, конструкції «національної трилогії», іншу трилогію, яка по-справжньому (на мою скромну думку) втілює центральні теми й дилеми Кулішевої драматургії, а водночас показує еволюцію його формальних шукань. Це трилогія із драм «Народній Малахій», «Патетична соната» і «Вічний бунт» (1932), яку я по-англійськи назвав Confrontation Trilogy, оскільки ці п’єси розвивають основну тему творчості Куліша (та й одну з головних дилем екзистенціялізму): неминуче протистояння-конфлікт між прагненнями і мріями індивіда та потребами суспільства, в якому він живе й B33 3 Kulish Mykola Patetychna sonata performanceфункціонує. Це конфлікт, який (бодай в Куліша) не має розв’язки, неодмінно трагічний, що в усіх випадках веде до загибелі (фізичної або душевної) індивідуальної особистості.

Проте, на відміну від Шереха (який називав ранні п’єси Куліша «наївними») або Лавріненка (який називав їх «учнівськими»), я не згоден із твердженням, нібито Куліш-драматург по-справжньому народився щойно після зустрічі з Лесем Курбасом та театром «Березіль» (себто від «Народного Малахія»). (Хоча й вплив Курбаса й «Березоля» на його творчість був могутнім і безперечним.) У двох обширних есеях присв’ячених раннім п’єсам Куліша (первісно написаних для англомовного Journal of Ukrainian Studies, але згодом перекладеного українською в «Сучасності» (2004, ч. 11) та «Слові і часі» (2009, ч. 5)), я намагався показати, яких глибин та яких складних питань торкався Куліш уже в тих «учнівських» творах і як майстерно втілював їх в драматичній формі. А особливо віртуозний «Хулій Хурина» (1926) – це твір повністю сформованого драматурга, майстра комедії, що неодмінно межує з вимірами трагічного. Зрештою, цей твір, навіяний мотивами Гоголевого «Ревізора», аж ніяк не втратив актуальності, й дуже шкода, що в сьогоднішній Україні так мало режисерів намагається по-новому побачити його й показати масам українських глядачів…

 

Marko Stech 2 small 2kontakt_logo (male)Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 34 про Михайла Семенка і український літературний аванґард.

"Березіль" , 1920-ті роки , Marko Robert Stech , драма , Марко Роберт Стех , Микола Куліш , Очима культури , розстріляне відродження , сталінізм , українська культура , українська література

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк