Вересень добіг свого кінця, а наш гість, відомий німецький письменник Міхаель Целлер, уже повернувся додому у свій Вупперталь, що на північному заході Німеччини. Упродовж місяця він на запрошення українського Пен-клубу та харківської обласної адміністрації працював у Харкові як учасник проекту «Харківська літературна резиденція». Ним опікувався харківський літературний музей, а ще десятки друзів та знайомих, яких письменник набув у Харкові за чверть віку, якщо відлік вести від 1994-го року, коли він уперше відвідав наше місто.
Зустрічей було так багато, що згадати всі просто неможливо. Почну з останньої, яка відбулася в стінах харківської організації спілки письменників напередодні від’їзду німецького гостя. Це був традиційний семінар творчої молоді під назвою «Молода Слобожанщина». Учасників було густо, працювали секції поезії та прози. За результатами обговорення з часом (як це відбувається вже впродовж багатьох років) буде видано альманах «Левада». Міхаель Целлер нагодився якраз на вручення нагород. Ось тут і зав’язалася жвава розмова про письменницьку працю та письменницький триб життя, про співпрацю з видавництвами, про жанри та напрямки. Гостя дуже цікавило питання, наскільки важливу роль відіграють в українському літературному процесі літературні агенти. Найкомпетентнішою в цьому виявилася письменниця та редакторка Наталя Васильєва, яка, незважаючи на молодий вік, має багатий досвід такої роботи. Взагалі, молоде покоління харківських письменників, які, власне, й зорганізували та творчо підготували семінар, справило на нашого гостя дуже приємне враження своїм розумінням самої суті письменницької праці, високою ерудицією, готовністю до праці не просто нелегкої, але й такої, що вимагає самозречення та жертовності. Як справедливо зазначив гість, для цього потрібна робота не одного покоління. А й справді, щоб сформувалися такі автори, як Антоніна Тимченко, Настя Литвиненко, Марія Варлигіна, Ася Шевцова (усіх перерахувати годі!) потрібна була багаторічна робота в студіях Віктора Тимченка, Ольги Тараненко, Віктора Бойка і т.д, і т.п.. Говорилося й про «фейсбучну» літературу, про високу та низьку планки, комерційні та некомерційні видання. Міхаель Целлер має свій досвід роботи з творчою молоддю, у Німеччині добре відомі його книги, які він створив разом з автрами-учнями різних німецьких реальних шкіл та гімназій. Ці книги мають у Харкові свою особливу читацьку аудиторію. Ще на початку 90-х разом із філософом та письменником Райнгардом Кнодтом Міхаель Целлер заснував премію імені Германа Кестена для дітей гімназії №23 міста Харкова, які мають особливі успіхи у вивченні німецької мови, літератури та перекладу. Творчі зв’язки з названою гімназією німецький письменник підтримував увесь цей час. Зокрема, цього року учениця гімназії Катерина Шарамко пише своє дослідження роману М.Целлера «Кропп. Звіт» у рамках Малої Академії наук.
Не перерахувати всіх зустрічей письменника з харківськими читачами: це передусім літературний музей, будинок Нюрнберга, німецький зал бібліотеки ім. Короленка, і багато інших закладів нашого міста. Хто ж він такий, наш гість?
Народився Міхаель Целлер у 1944 році в Бреслау (Вроцлаві), звідки мати мусила тікати в кінці війни сама з трьома малими дітьми. Батько з війни не повернувся. Про ці події йдеться романі письменника «Смерть брата», уривок з якого вийшов друком у Харківсьому часописі «Харків.Lit» №3). Після закінчення школи Міхаель Целлер вивчав літературу та філософію, кандидатську дисертацію присвятив творчості Томаса Манна, докторську – сучасній німецькій ліриці. Але вже у 1982 році він став вільним письменником і жив усі ці роки виключно завдяки письменницькій праці. Він автор понад сорока книг, в тому числі восьми солідних романів, які були перевидані 5-6 і більше разів. Найвідоміші з них: «Der Wiedergänger», 1990 («Привид», проводиться паралель між сучасними проблемами з ВІЧ-епідеміями та проблемами з епідеміями чуми в епоху середньовіччя); «Cafe Europa», 1994 («Кав’ярня Європа» – йдеться про проблеми сучасної об’єднаної Європи, про суть діалогу культур у європейському просторі); «Brudertod», 2014 («Смерть брата» – роман автобіографічного спрямування).
Міхаеля Целлера в Німеччині називають письменником, який живе поміж світами, адже він постійно в дорозі. На питання поетеси та радіожурналістки Ірини Мироненко, яке місто в Німеччині він вважає своєю Батьківщиною, письменник відповів: «Моя Батьківщина – література». Про свої подорожі автор звітує на сторінках Інтернет-чосопису «Kulturmag“, де веде свою сторінку і де неодноразово з’являлася інформація і про його українські подорожі, адже цей його візит до України вже п’ятий. М.Целлер – учасник усіх німецько-українських антологій, які виходили в рамках партнерства міст-побратимів Харків-Нюрнберг, зокрема, «Два міста». Майдан, 2000; « Понад час і простір». Майдан, 2006; «Мости поезії». Майдан, 2010. Варто також згадати переклад (Олександри Ковальової) роману Міхаеля Целлера «Кропп. Звіт», ч. «Харків», 2016, № 5-6.
Написаний після падіння берлінської стіни, цей роман надзвичайно актуальний для розуміння самої суті розквіту шахрайства в часи історичних потрясінь та перемін. Тип підприємливого аморального пройдисвіта був відомий вже з часів античної літератури (слуги в комедіях Плавта, деякі персонажі в «Сатириконі» Петронія і творах Лукіана), літературі середньовіччя і Раннього Відродження (персонажі фарсів, фабліо, шванків, новел Дж. Бокаччо), але він був позбавлений соціальної визначеності пікаро. Більш близьким до героїв пікарескного роману є Панург із «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, проте й тут ще був відсутній центральний мотив пікарескного роману – самотність героя у ворожому суспільстві. Шахрайський роман Міхаеля Целлера «Кропп. Звіт», написаний у 1996 році, – це інтелектуальна історія про «ізгоїв дев’яностих» (за словами літературних критиків Frankfurter Neue Presse (14/11/2002)), побудована з опорою на глибоке знання людської психології та з неповторним гумором.
Сюжет роману М. Целлера «Кропп. Звіт» нелінійний, він розпадається на декілька історій-сповідей поряд з однією основною сповіддю героя-оповідача. Отже, у романі Целлера маємо п’ять сповідей: сповідь головного героя і чотири зізнання другорядних героїв.
Целлерівській шахрайській історії характерна кільцева композиція, яка не тільки надає розповіді завершеності й гармонійності у пропорційності частин, а й наче розширює межі створеної у творі картини. Роман починається сценою зустрічі головного героя, Гайо Кроппа, з другом Карлом у пивниці, господарем якої є грек Сократ (на відміну від авантюрника Кроппа, Сократ виріс від орендатора до власника закладу завдяки своїй праці). Під грецький обід бідаха Карл розповідає про свої здобутки і невдачі у відносинах з жінками. Саме цей безцінний досвід Кропп збирається використати для свого роману (meinskript) і розбагатіти на цьому.
Закінчується роман тим же грецьким обідом у Сократа. Таке смислове кільце замикає думку (осуд) героя-авантюрника автором роману, підсилюючи враження замкнутості життєвого кола. Отже, запійний вечір у грецькій пивниці став відкриттям і закриттям письменницької кар’єри оповідача. Головний герой зізнається читачеві у своєму повному фіаско, але повалений і зраджений, він все-таки не кається. Герой роману Целлера «Кропп. Звіт» сповідається перед читачем, але його сповідь не викликає симпатії у читача. Його вчинки не можна виправдати жорстокою об’єктивною реальністю, адже головний герой протиставляє себе людям, яких ошукує, планує і розробляє тактику якнайдовше виманювати зі своїх жертв та їхніх родичів кошти, демонструє свою зверхність та унікальність, називаючи своїх справжніх і потенційних клієнтів «лохами». Він закінчений марнотратець.
Навіть у юності він розтринькував батьківські гроші на Кріті, маскуючи це під археологічну практику. У цьому й криється пояснення його краху, адже на кожного крутія завжди знайдеться ще хитріший шахрай, Целлер використовує бароковий прийом розвінчання.
Традиційний оповідач-авантюрник претендує бути носієм остаточної правди про світ, але авторська іронія, а часом і сарказм, розмивають монологічний лад шахрайської проповіді. Іронія присутня й у твердженнях та оцінках головного героя Целлера «Кропп. Звіт», але вона направлена на інших персонажів, на їх розвінчання та на підтвердження власної унікальності.
Картина сприйняття світу Целлерівського шахрая не змінюється, він не кається. Авантюрник просто збирається з силами, щоб пережити свій черговий крах, і шукає нові можливості для реалізації своїх «талантів».
Взагалі, для романів та повістей Міхаеля Целлера характерні позитивні герої. Повністю негативний герой, як згаданий вище Гайо Кропп, – виняток із цього ряду.
Перебуваючи в рамках «літературної резиденції» в Харкові, Міхаель Целлер невтомно працював, записував свої нові враження про Україну та Харків. З них має постати нова книга, на яку ми, його читачі, з нетерпінням чекаємо…
Олександра Ковальова