Опубліковано | 8 Липня, 2021 | Прокоментуй!
На свій 75-й липень Михайло Слабошпицький запросив надто багато гостей. Вони помістилися не за ювілейними столами, а в чотиритомнику його спогадів. У них із ним тепер свій небесний Будинок творчості або підвальчик «Еней».
Ніби відганяючи момент, коли в домі завішують люстра, щоб новопреставленій душі не заманулося прийти роздивитися своє відображення, Михайло Слабошпицький назвав мемуарні томи з перегуком одного образу: «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018), «З пам’яті дзеркала» (2019), «З присмеркового дзеркала» (2020).
П’яту книжку йому побачити не судилося. Упорядковує її дружина – поетеса і журналістка Світлана Короненко, яка після смерті Михайла Федотовича підхопила його роботу у видавництві «Ярославів вал». Я примудрилася спілкуватися із Слабошпицьким тільки дистанційно – як читачка його текстів. Тож у моїх нотатках буде більше Світлани, її афористичних рядків із книжки «Містерії». Щастя, коли у чоловіковому видавництві виходять такі ошатні книжки віршів, як у Світлани. «Вірші не коні, щоб бути красивими», – колись повчала початківців літконсультант при Кабінеті молодого автора у Харкові. Книжки теж не коні, але люблю, коли їхні обкладинки перегукуються і нагадують про спільність не просто видавничої серії, а психологічну й естетичну близькість авторів. Книжки цього подружжя пригортаються-обіймаються на полицях бібліотек і книгарень. І в тому є своя містерія літератури і короткого людського життя.