Мить народження книги (презентація книги “Мить щастя” Анастасії Шевердіної)

Коли народжується книга? Коли письменник, стрімко перебираючи пальцями по клавіатурі комп’ютера, вдихає життя у скупчення слів? Чи коли отримує змогу видати її, хоча б невеликим тиражем, хоча б сто примірників? Або в той день, коли автор схвильовано розглядає свіженьку обкладинку, вперше взявши готову книгу в руки — неначе мати, що вперше прикладає до грудей немовля? А може, коли майбутні читачі знайомляться з новонародженим творінням під час урочистої презентації? Якби мені задали всі ці питання, я би сказала, що кожен з цих етапів — невід’ємна частина процесу. Виключивши один з них, ми би втратили цілісність цього дивовижного таїнства.

Нелегко довести книгу до читача через провулки часу та життєвих обставин, та, на щастя, багатьом талановитим письменникам це вдається. І особливо приємно, коли тримаєш у руках результат кропіткої праці молодого автора, літературна особистість якого перебуває у стадії формування, становлення.

На початку березня у приміщенні Харківської обласної організації НСПУ відбулася презентація книги “Мить щастя” молодої літераторки Анастасії Шевердіної, члена Луганської обласної організації НСПУ, кандидата філологічних наук, лауреата багатьох регіональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Її нова книга була видана завдяки фінансуванню Харківської обласної адміністрації та при допомозі голови Харківської обласної організації Анатолія Петровича Стожука. Ми дуже вдячні харків’янам за те, що не полишають своїх сусідів у скрутні часи, надаючи нам можливість друкуватися та проводити свої мистецькі заходи.

В книгу увійшли україномовні фантастичні філософські новели, оповідання та повісті.

“Серед цих творів – новели, написані в 2006 – 2011 роках під час мого навчання в ЛНУ імені Тараса Шевченка — “Колекціонер”, “Весна”, “Зустріч”, “Нездара”, “Лицемір”, “Мить щастя”, “Незакінчена розмова”, “Пророцтво”, “Чужий брат”. Я отримала вищу освіту на факультеті української філології, при цьому мені пощастило навчатися на унікальній спеціальності — “Літературна творчість”. Перераховані новели були написані для презентації на літературних семінарах – спеціальних заняттях, які сприяли розвитку здібностей юних письменників і поетів. Окрім перерахованих новел, у книзі представлені три пізніші фантастичні твори – оповідання «Світанок гуманізму» і «Дозвіл на самогубство», робота над якими тривала протягом 2013 – 2015 років, а також повість-антиутопія «Обітниця мовчанки», закінчена в 2014 році. Названі твори публікуються вперше й утворюють своєрідний цикл, присвячений проблемі місця й долі окремої людини в суспільстві майбутнього”, – розповіла Анастасія під час презентації.

Мова авторки — солодка, легка й багата. Справжня, красива українська мова, зрощена на теренах переважно російськомовної Луганщини. Люди з західних регіонів України, чуючи таку мову з уст луганців, дивуються — невже у вас вміють розмовляти українською? Вміють, та ще і як!

Глибокі та актуальні роздуми відтінені яскравими та напрочуд детальними замальовками навколишнього світу — неначе бачиш перед очима картину, створену художником. Це відчуття з’являється недарма, бо Анастасія іще й займається живописом, із відзнакою закінчила художню школу, брала участь у художніх виставках в Україні, Польщі, Японії. Правду кажуть, що талановита людина — талановита в усьому.

Народження “Миті щастя” має неабияке значення не лише для авторки, але і для всього луганського осередку Національної спілки письменників України, адже є свідченням того, що наші мистецькі прагнення не були поглинуті війною та її наслідками. Рятуючи своє життя, життя своїх рідних та рештки майна з окупованих територій, наші письменники не забули прихопити з собою творчі задуми та бажання продовжувати творити.

От і Анастасія попри скрутне життєве становище — а іншого й не може бути в людини, що має статус “переміщеної особи”, — знайшла в собі сили зберегти та зібрати твори студентських років, створити нові оповідання та повісті, щоб представити світові чудову підбірку прозаїчних шедеврів. Так, шедеврів, бо особисто я читала їх із таким же захопленням, із яким читала би класиків світової літератури — Олдоса Хакслі чи Джорджа Оруелла. Ці порівняння з’явилися у моїй пам’яті недарма — твори Анастасії, особливо пізніші, перегукуються з відомими антиутопіями. Під окуляром філософського мікроскопу автора опиняються такі ж питання (хіба трохи видозмінені часом), які задавали мислителі ХХ сторіччя 60-80 років назад. Стосунки між державою та людиною, контроль життя та смерті, химерна глибочінь людської душі, наша неоднозначна, примхлива, допитлива натура… Яке воно, суспільство, де для воєнних цілей клонують солдат з однаковими обличчями? До чого призведе можливість телепатичного спілкування між усіма людьми? Яким стане життя, якщо самогубство можна буде вчинити лише з дозволу відповідної інстанції, якщо добровільна смерть має бути підписана бюрократом і завірена печаткою?

“Люди страждають від страшних хвороб, зазнають нелюдської наруги, потерпають від нестатків і живуть. Живуть, бо всім призначено одне – народитись і померти. Усім – багатим і бідним, розумним і дурним, щасливим і нещасним – одне! Це – єдине, що мене тішить, єдине, що є у всіх, єдине, що єднає мене з рештою загалу. Смерть – це щастя. Смерть – це подарунок. Смерть – це свято, яке буває лише раз. Треба прагнути чесної й заслуженої смерті. Смерть треба вистраждати!” (уривок з оповідання “Дозвіл на самогубство”).

У цьому творі легко вбачити не лише пошук відповіді на питання, чи має право держава настільки володіти своїми громадянами, щоб навіть забороняти їм помирати. Тут є і проблема душевного стану, в якому перебуває більшість людей в часи кризи — невиліковної нещасливості, відчаю, відсутності бажання жити. Але, на щастя, висновки авторки відрізняються від філософських концепцій згаданих класиків антиутопії — твори Анастасії Шевердіної життєствердні, сповнені вірою в те, що ми спроможні створити своє щасливе, наповнене сенсом майбутнє. Вона не лише ставить питання, а і дає на них відповіді. Тож навіщо нам жити? Чи можна врятувати людину, чия душа отруєна відчаєм? Чи є у світі надія, любов та краса? Усе це ви дізнаєтеся з книги “Мить щастя”.

Перегорнуто останню сторінку. Дочитувати добру книгу завжди шкода, тому що творів, що припадають до серця, насправді не так уже й багато… І тим більш приємно знати, що ці талановиті твори вийшли з-під пера нашої землячки, людини, яку ми добре знаємо та щиро вболіваємо за її подальшу творчу і життєву долю. Тож привітаймо всі разом Анастасію Шевердіну з народженням нової книги, побажаємо їй нових звершень та досягнення омріяних творчих висот.

Богдана Гайворонська, в.о. голови Луганської обласної організації Національної спілки письменників України.