Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ: «ШЕВЧЕНКО СИМВОЛІЗУЄ САКРАЛЬНУ ЕНЕРГЕТИЧНУ СИЛУ НАЦІЇ»

Вражаючим концертом за участі артистів Луганщини, лауреатів Національної шевченківської премії зі столиці, відомих українських митців та спільною вишиванковою ходою господарів та гостей, серед яких були й представники письменників Харківщини, завершилося в Сєвєродонецьку Міжнародне шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій».

– Це справді визначна подія не лише для Луганщини, а й для всіх українців цілого світу,– підбиває підсумок свята голова військово-цивільної адиміністрації області Юрій Гарбуз. – Важливо, що під час війни це свято відбувається саме на Луганщині.

Міжнародне шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій» проводиться останні  три з гаком десятиліття. Вдячні нащадки в такий спосіб відзначають знакову для кожного свідомого українця подію – повернення праху і духу Тараса Шевченка в Україну в травні 1861 року. У позаминулому столітті 22 травня студенти Київського університету Святого Володимира (Національний університет імене Т. Г. Шевченка) та інші відомі діячі української культури запряглися у воза, аби перевезти  тіло пророка з канівської церкви, де відспівували Кобзаря, до Чернечої гори, де, виконуючи заповіт Тараса, поховали його серце. У траурній ході йшли дівчата у вінках, адже ховали неодруженого чоловіка — парубка. Згодом події отримають назву «день визволення Тараса з московської неволі».

Радянська влада, попри  показне вшанування Кобзаря, уникала навіть згадки про цей день. За участь у заходах  22 травня, які відстежував КДБ, суворо карали, студентів виганяли з навчальних закладів. Перші урочисті відбувалися в Києві та на Черкащині аж в 1981 році, а з 1988 року, з метою вшанування пам’яті поета, художника, мислителя Тараса Шевченка, популяризації творчої спадщини великого Кобзаря, урочистості стали проводити щороку в одній із областей. Цьогоріч Луганщина пререйняла від Сумщини цю почесну естафету. Організатори заходу – Національна спілка письменників України, Національна спілка художників України, за підтримки Міністерства культури України.

Нині на Луганщину завітало близько вісімдесяти митців з України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Молдови, Польщі і Румунії, яким небайдужа творчість Тараса Григоровича. З самісінького ранку 18 травня вони роз’їхалися в різні куточки області, аби зустрітися з тими, кому не байдужий Шевченко — його життя і творчість.

Один з найдальших куточків шевченківського творчого десанту —  Свистунівка, що у Сватівському районі. Це село для спілкування було обрано невипадково. За словами провідника сватівської «Просвіти» Євгена Дзюби колись селяни тут встановили перший на Луганщині пам’ятник Кобзареві, а десятиліття тому вирішили проводити відкритий районний фестиваль поезії Тараса Григоровича Шевченка. Лише зараз дещицю  коштів на захід виділила влада, а перед цим він проводився лише коштом благодійників з Автралії, Америки, місцевих підприємців та фермерів. Цьогоріч у відкритому шевченківському фестивалі взяло участь понад 50 кращих декламаторів поезії Кобзаря. Утім, за словами директора Сватівського БК Олени Рибалко, шевченківська тема в районі не вичерпується лише традиційними заходами. От нещодавно вони провели дискотеку для молоді, прохідним «білетом» на яку стала вишиванка та читання вірша Тараса Шевченка. Усі, каже, дивувалися, що молодь так добре знає творчість великого поета. Пан Дзюба хвалиться кількома українськими проектами, якими він опікується на  Сватівщині: дослідженням львів’янами Слобожанщини (раніше ж  думали, що україна лише на Заході), що завершилося виданням кількох томів; створенням кількох фільмів на тему «УПА очима східняків — Рабів до раю не пускають». Коли чуєш це, то розумієш, чому на Сватівщині, єдиному районі Луганщини, сепаратисти не змогли не те що провести свого референдуму, а навіть вивісити російського триколора.

Утім Україна присутня не лише на Сватівщині, що належить до Слобожанщини, а й у промисловому й зросійщеному Рубіжному. Найперше ж у міському Центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, куди одна з письменницьких громад завітала на  літературно-мистецький захід «Україна вишивана». Коли заходиш туди, то найперше вражає колекція українських рушників. Їх надіслали сюди не лише з Кіровоградщини, Київщини, Вінниччини та інших куточків Вукраїни, а й з Ннімеччини та Америки.  Представники центру розповідають, що започаткували вони рушникову колекцію в часи, коли тут клекотала війна, потоками йшли біженці. Подумали вони тоді про обереги. А хіба може бути сильніший оберіг, ніж рушник?

Україна пронизує й викладачів та студентів рубіжанського індустріально-педагогічного технікуму, які приймали гостей у своєму музеї, частина якого присвячена історії закладу, інша – українській традиційній культурі, Кобзареві. Після колоритних вечорниць у розмові торкалися болючих питань – чия правда, чия кривда і чиї ми діти…

Під час шевченківських днів митці  відвідали бібліотеки, загальноосвітні і вищі навчальні заклади, будинки культури Кремінної, Лисичанська,  Сєвєродонецька, Новоайдарського, Новопсковського, Сватівського і Старобільського районів, де вони поспілкуються з поціновувачами творчості Тараса Шевченка. Також у рамках проведення щорічного Шевченківського свята  у Сєвєродонецькій галереї мистецтв віддкрилася виставка  художніх робіт знаних майстрів образотворчого мистецтва та виставка робіт декоративно-ужиткового мистецтва «Мальовнича Україна». У галереї представлені кращі полотна українських видатних митців – живопис та графіка членів Національної спілки художників України з Києва, Харкова, Одеси, Дніпра, Івано-Франківська та інших міст. У проекті також взяди участь майстри з Сєвєродонецька, Рубіжного, Лисичанська, Кремінної, Новоайдару. Такої любові до рідної землі, ніж в цих творах годі й шукати.

– Якщо хочете бути щасливими, то повинні любити свою землю,– казав під час зустрічей бандурист, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка Василь Нечепа.– От ми приїхали у Лисичанськ, яким нас страхали: мовляв, ви україннського там слова не почуєте. Приїхали, справді, там стоїть пам’ятник Карлу Марксу… Уявіть, у сучасній Україні! Але от зустрілися з молоддю, почули їхній спів, побачили як вони танцюють, і на душі повеселішало.

З такими ж добрими враженнями з Новопскова повернувся й народний артист України, лауреат Національної премії Т. Г. Шевченка Анатолій Паламаренко, де поезію Шевченка в його виконанні вщент наповнений молодю зал слухав стоячи. Каже,  їхали на зустріч по страшних, розбитих війною дорогах, що доставали до печінок, а зустрілися з молодю, інтелігенцією, й появилася впевненість, що посіяне ним обов’язково проросте.

– Мені довелося побувати на святі в Старобільску, – ділиться вражденнями голова НСПУ Михайло Сидоржевський.– Задоволений надзвичайно високим рівнем організації цьогорічного шевченківського свята, гостинністю луганчан. Про це говорять усі учасники, де б вони не були. На майдані ж Старобільска, окрім того, ще проходили заходи з нагоди Дня Європи і свято вишиванки. Дивлячись на молодь, подумав: ось вона сім’я «вольна, нова». Перебуваючи тут, на східних теренах України, Слобожанщини ми відчули, зрозуміли, що означає для нас єдина неподільна Україна… Це свято відбувається під благословенням Тараса Шевченка, який сьогодні як ніколи є актуальний, сьогоденний, сьогочасний. Те, що він говорив і писав у 19-у столітті, й сьогодні звучить по-особливому. Ми всі слухали й дивилися виставу луганського театру, присвячену Шевченкові й дивувалися, наскільки він сучасний. Отож  даремні потуги ворогів, у тому числі й нашого споконвічного ворога, який веде кілька століть війни проти України, в різних формах, чи в теперішній гібридній чи в інших… Даремні потуги тутешніх пахолків, які намагаються принизити  Тараса Шевченка до свого пігмейського рівня в інтернеті, мас-медіа… Кампанія проти Кобзаря ведеться потужна, бо ворог розуміє наскільки для нас українців важливий Тарас Шевченко не просто як поет надзвичайно талановийтий, потужний. Тарас Шевченко символізує сакральну енергетичну силу України, української нації. Справді, без Тараса Шевченка (якщо уявити собі це) ми надзвичайно багато втратимо, залишимося сиротами. Ми це сьогодні особливо розумієм, наскільки важливою сьогодні є присутність з нами Тараса Шевченка. Завдки йому ми маємо можливість донести тут, на Луганщині, до людей своє слово, бачення,  творчість. Хай буде це  цеглинка до величного нашого храму, який сьогоднні будується в таких драматичних випробуваннях, з кров’ю, ціною тимчасової втрати територій, втрати безповоротної десятків тисяч кращим синів України. Ми проходимо цей страшний драматичний період прозріння і одужання націїї. Бо 21 століття готує для нас всіх надзвичайно драматичні випробовування. Саме це тяжке з кров’ю драматичне випробовування, цей шлях становлення, одужання приведе до постання сильної демократичної, заможної потужної Європейської держави Україна. З нами Тарас Шевченко.

Леонід ЛОГВИНЕНКО