Побачила світ дев’ята книга поезій Олександра Бобошка “Homo homini”.
До вашої уваги – кілька віршів із нової книги:
* * *
Який відсоток снігу в цім піску?
Ти – жертва ЖЕКів, зимо білотіла…
Якби не на короткім повідку –
ця юна хаскі в небо полетіла б!
Який відсоток зайвих серед нас?
Кого було б позбутися доцільно?
Ламають
кирзаки дідівські
наст…
Тримаймося, мої дорогоцінні.
Кому ж перемагати, як не нам,
не надто ситим,
втім, і не примхливим!
Трива багатовимірна війна –
та віру й силу духу зберегли ми.
Немов дитина, пальцями – по склу
замерзлого тролейбуса.
Виводжу:
„Ламаймо наст. Лупаймо сю скалу.
Тримаймося,
мої
непереможні!”
* * *
А дозріла калина
червоніла у садах, наче кров.
І лунали навколо вибухи, й люди гинули.
Недолугі ангели
кружляли понад могилами,
від підступних осколків
ховаючись
серед крон.
І ридали вдови, чотирнадцятий проклинаючи рік;
і впадали земні у зневіру – не вважали за гріх.
Жовтизну та багрянець
гойдало степовими вітрами,
навіваючи спомин про літо
м’ятно-любисткове.
(Вбережи, Одигітріє,
кожного з наших від рани,
а усіх, що по той бік –
вбережи від повного
охлобистнення).
Схід не завжди
асоціюється з ранком
новим.
Жив-був пес…
Давно. До війни ще.
Ох і жалібно вив!..
Все усталене, звичне
набувало присмаку гіркоти.
Повний переселенців,
черговий состав
гуркотів…
* * *
Вони до мене просяться у сни,
давно померлі родичі та друзі.
Сумні й веселі, тихі й голосні,
тримають
час від часу
у напрузі.
Когось любив. До інших – просто звик.
Із кимось
не знайшли ми об’єднавчого.
І, досвідом гірким хоч якось навчений,
тепер міцніше
стримую
язик.
Вони сміються,
плачуть
чи мовчать.
А іноді туди, до себе, кличуть.
Горить моя спокутниця-свіча
щоразу після
в церкві
у найближчій…
П И Т А Н Н Я Р У Б А
1
Рубаї
на роботі
у колі нероб
я читав, доки сон
нас усіх поборов.
Спали тиждень – а збитків ніхто не помітив:
ні туп-менеджер,
ні збайдужілий народ.
2
Скільки коштує цей невеличкий Омар?
(Я таке полюбляю, естет і гурман).
…Ойойой! У кишені – всього лиш десятка.
То ж, виходить,
зайшов до книгарні
дарма.
3
„Ось Вам, Хаїме, Тора, а ось Вам – Хайям;
ось ліричні присвяти ланам і гаям;
ось – про диких тварин…
Вибирайте, мій друже!” –
„Помилився дверима. Шукаю коньяк”.
4
Побував я у Бучачі влітку торік.
Бачив ратушу, кляштор. До замку добрів…
Ну і де ж наливають
дешевий „Потоцький”?
Так ніхто із місцевих
мені й не прорік.
І постало питання (не „бути чи ні?” –
з цим усе зрозуміло,
принаймні, мені):
чи печінку потішити „Микулинецьким” –
чи згадати, що істина, все ж, у вині?
5
… Та зібрав олігархер Великий Хурал:
за пияцтво та лінощі всіх нас карав!
І рубав рубаї на дрібненькі шматочки,
і розходивсь похнюпленим електорат.
* * *
Поставлю на полицю
і колишніх, і нинішніх,
і тих, що короновані,
й безжалісно знищених.
Стоятимуть пліч-о-пліч
і товсті, і тонесенькі;
і хоку, й рубаї,
і, безумовно, сонетники.
Стоятиме Письмо.
(Та й неписьменні притуляться,
що пишуть – перепрошую –
про венгрів,
про Турцію).
І Сартр, і Тарас;
довідники та посібники;
а ще – Петров та Ільф
(останнім часом підсів на них).
Тримайсь, моя полице!
Опирайсь гравітації.
Агов, сусіди зверху-у,
обережніше з танцями!!