Міжнародний книжковий Форум у Львові

     Коли поїзд наближався до міста Лева, все більше думалося про найбільше книжкове свято на всій Україні — форум видавців. Щороку слідкувала за цим дійством, дякуючи засобам масової інформації та інтернету, а цьогоріч була запрошена видавцем як автор роману «Голгофа козацьких нащадків». Поки що пригадувався Львів ще часів Радянського Союзу. Він і тоді вражав своєю архітектурою та енергетикою епох. Як же там зараз? Що змінилося?

      Атмосфера книжкового свята відчувалася з самого вокзалу. Коли спитала: «Як дістатися до Палацу Мистецтв», — люди починали пояснювати навперебій, і робили це з посмішкою та великою гордістю. Але дістатися туди було не так просто. Всі під’їзди до Палацу Мистецтв та Палацу Потоцьких були забиті різними автомобілями, між якими двигтіли потоки людей, що приїхали сюди не тільки з України. Вже за воротами, де розміщалося багато наметів, атмосфера ще густішала, переходячи в метушню шанувальників книги біля різних видавців. Тут я взнала, що за вісімнадцять років свого існування книжковий Форум помітно виріс, перетворившись на цілий комплекс заходів: це і презентація книг, і літературні вечори, і зустрічі з письменниками. Все ж основною частиною Форуму залишався книжковий ярмарок, на якому можна було подивитися на літературні новинки та придбати книги. Було багато дитячої літератури, науково-технічної, художньої літератури, книг на релігійну тематику.  З кожним роком Форум зростав, а в цьому році, здається, досяг свого апогею. Сюди з’їхалося ще більше видавництв (біля чотирьохсот), письменників (понад сто п’ятдесят», намічено дуже багато заходів (біля восьмисот), на декілька десятків тисяч побільшало і відвідувачів. Я в цьому пересвідчилася, бо шукаючи своє видавництво обійшла всі намети біля Палацу Потоцьких та виділені місця на трьох поверхах Палацу Мистецтв. Харківське видавництво «Тім Пабліш Груп» я знайшла на проспекті Свободи (25 та 26 місце), де також було багато люду. Раділа душа, бо на Форумі було дуже багато книг українською та українських письменників. Тішило й те, що був попит на українські книги. Це був якийсь інший світ справжнього книжкового свята.

     Серед однакових біло-зелених наметів я одразу впізнала намет свого видавництва «Тім Пабліш Груп», де всередині і зовні в очі кидалися великі рекламні пано, зроблені у відповідності з обкладинками книг мого роману-тетралогії «Голгофа козацьких нащадків». Готуючись до цього дійства протягом року, я працювала над текстом, дизайнер — над обкладинками, а художник — над ілюстраціями. Тож в результаті були надруковані чотири книги роману, кожна з яких отримала свою назву: «Терновий вінок», «Перемога для кріпаків», «Як гарно жити в країні Рад» та «Неначе люди подуріли…». Екземпляри тетралогії кидалися в очі шанувальникам книги, тому і біля цього видавництва не бракувало читачів. За програмою форуму автори багато часу мали проводити біля свого видавництва (автограф – сесія). Приємно було  і мені розповідати про зміст твору та відповідати на багато запитань. Спілкуючись з читачами, я відмітила для себе: більшість покупців — молоді люди. А це свідчить про те, що в нашій державі читати стає модно, як і вивчати нашу українську історію. Так воно чи ні, але дуже хочеться в те вірити.

    Згідно з програмою 19 Форуму видавців 14 вересня в конференц залі Палацу Мистецтв проведена презентація роману «Голгофа козацьких нащадків», на якій були присутні і журналісти різних видань, дехто з них наступного дня приходив до нашого намету, брали інтерв’ю в автора та видавця Тимченко Андрія Миколайовича. Тепер чекаємо на їхні публікації. Наступного дня теж була неочікувана радість — зустріч з директором Львівського державного видавництва «Каменяр» Д.І. Сапігою, який є редактором першої книги мого роману. Зустріч була творчою і плідною, говорили як про книги, так і про Львів. Отримали запрошення на проведення зустрічі з студентством Львова та інтелігенцією.

     Хотілося побувати на всіх заходах, але їх було так багато, що довелося вибирати. Цьогорічне книжкове свято об’єднало у своєму форматі декілька фестивалів. Літературний проходив під назвою «Подорожі до літератури». Увага читача була сфокусована на постатях Бруно Шульца та Григорія Сковороди — «Бруно Шульц: до    120 річчя від дня народження» та « Від Сковороди до Сковороди: 290 років від дня народження». Цьогоріч новинкою був фестиваль фестивалів «Контекст», який мав на меті налагодити співпрацю на літературному просторі. А також проводився фестиваль перекладів. Не обійшлося і без «ночі поезії та музики нон-стоп». Спеціальними гостями Форуму були Адам Загаєвський (Польща), «Мартін Полак (Австрія), Генрік Гринберг (Польща, США), Арсеній Рогінські (Росія), Валерій Панюшкін (Росія), Оксана Забужко (Україна), Валерій Шевчук (Україна). Головним гостем Фестивалю — британський письменник Дібісі П’єр (Лауреат Букерівської премії), який разом з перекладачкою Галиною Шиян та модератором Юрієм Андруховичем проводив презентацію перекладу книги на українську мову «Світло згасло в країні Див».

       Тут прямо на вулиці чи біля наметів можна було зустріти знаних українських письменників, які роздавали автографи та фотографувалися з шанувальниками книги. У центрі міста біля Ратуші послухати самодіяльні гурти з Польщі, проїхати вузенькими вуличками міста екскурсійним трамвайчиком на колесах чи походити пішки та послухати розповіді про кожен будинок в центрі, завітати до костелу, де молився Богдан Хмельницький. Стомившись просто посидіти на площі «Ринок», де завжди людно, але всім вистачає місця для відпочинку.

     Тож поверталася додому з автографами багатьох письменників, хорошим настроєм та українським духом, якого у Львові вистачило на всіх. І хоча мій роман не увійшов до вісімнадцяти кращих книжок, все ж подавався на конкурс та був включений до каталогу найкращих книг 19 форуму.

    Стихало свято, один за одним складалися намети. Ще довго стояв в очах Львів з його великими пам’ятками архітектури, розкішними храмами, старовинними площами, унікальними мистецькими скарбами різних історичних епох світової цивілізації. Таємнича атмосфера минулих століть, що застигла в камені, здавалося, випромінювала подихи минулого. Це був Львів театральний, музичний, мистецький, де попри брак коштів на відновлення архітектурних пам’яток, відчувалася сучасна європейська культура. За три дні перебування у цьому місті, я не почула жодного лайливого слова, забула за дим від куріння, не побачила сміття на дорозі чи тротуарі, не кинулися в очі занадто короткі спідниці та відверті декольте у молоді, ховалися від стороннього ока і їхні поцілунки. Ще довго вчувалося: прошу, пані, — від якого так не хотілося відвикати.

Ганна Ткаченко