Час відновити справедливість!

На різних освітніх сайтах, адресованих дітям та учням, на сайтах деяких шкіл, ліцеїв та окремих учителів, а також багатьох інших інтернет-ресурсах поширюються неправдиві публікації вірша «Великдень» («На столі — духмяна паска…») за підписом нібито П. Воронька. Автор цього вірша не Платон Микитович, а поет, член НСПУ, лауреат премії ім. Наталі Забіли журналу «Малятко» Володимир Верховень.

На підтвердження цього додаємо посилання, де міститься лист і стаття з журналу «Березіль» про це:

https://chuhuiv.gromada.group/news/statti/chas-vidnoviti-spravedlivist

Час відновити справедливість!

Останніми роками в інтернеті лавиноподібно ширяться публікації вірша «Великдень» («На столі — духмяна паска…») за підписом П. Воронька (різні добірки, презентації уроків, слайди, читання, відео тощо). На цей час нарахував щонайменше 25 таких випадків. Насправді цей вірш належить мені як автору. Написав його 1997 року, а вже наступного року надрукував у журналі «Малятко» (№ 4 за 1998 р.). Згодом у харківському видавництві «Торнадо» готувалася колективна збірка, куди я запропонував і свою добірку віршів для дітей, де, зокрема, були й поезії «Великдень» та «Пролісок». 2003 року вийшла збірка —  «Падав сніг…» : вірші, казки, оповідання. Хрестоматія для позакласного читання : для мол. шк. віку (Х.: Торнадо, 2003. 319 c.: іл. Серія: Читаночка). Під час макетування книжки, на жаль, стався прикрий недогляд — після вірша П. Воронька прізвище над моїми віршами якимсь робом «випало», і Воронькова добірка одразу «приросла» ще кількома, геть не схожими на його письмо, творами. У такому вигляді ці начебто Воронькові вірші, не завдавши собі труду хоч трохи напружити мізки, передрукувало інше видавництво («Пори року» : оповідання, вірші, загадки, казки». Х.: Белкар-книга, 2005. 64 с.: іл. Серія «Веселка»).

Коли все це з’ясувалося, стався скандал і навіть відбувся судовий розгляд щодо цієї справи. У журналі «Березіль» (ч. 7–8 за 2007 р.) з’явилася стаття головреда Володимира Науменка «Переплутали…» про видавничі неподобства (додаю скан цієї публікації).

Врешті-решт «Торнадо» під тиском у 2010 році передрукувало «правильну» вже цього разу книжку «Падав сніг…» (на той час видавництво змінило назву на «Талант»), де після вірша П. Воронька «Весняночка» йшли за моїм авторством вірші «Пролісок», «Весняний настрій», «Великдень», «Три брати».

Справедливість начебто було відновлено. Та, як виявилося, ненадовго. За якийсь час я з подивом побачив на одному із сайтів вірш «Великдень», де автором знов-таки було зазначено П. Воронька. Те саме сталося і з віршем «Пролісок» («Де вчора сніг важким лежав кожухом…»). А далі, наче снігова куля, посунула лавина горе-публікацій!

На моє прохання головна редакторка видавництва «Талант» Лілія Гуменна нещодавно звернулася з офіційним листом-вимогою на сайти з неправдивими публікаціями, щоб ті або зняли ці вірші за підписом П. Воронька, або зазначили справжнього автора. «Проліску» пощастило одразу, ще один сайт видалив вірш «Великдень» за підписом «П. Воронько». Але решта, як бачу, досі ніяк не відреагували на це прохання. 

Тому змушений звернутися до всіх ще раз: припиніть порушувати право інтелектуальної власності на мій вірш «Великдень», не ганьбіть пам’ять класика української дитячої літератури Платона Микитовича Воронька, приписуючи йому невластивий для нього вірш, якого він ніколи не писав і ніде за життя не друкував.

Час таки відновити справедливість і, нарешті, поставити крапку в цій непривабливій історії!

Володимир Верховень, поет, член НСПУ,

лауреат премії ім. Наталі Забіли журналу «Малятко»

ПЕРЕПЛУТАЛИ…

ПОРИ РОКУ: оповідання, вірші, загадки, казки. — X.: Белкар-книга, 2005. — 64 с.: іл. — (Веселка).

Комерційні хитрощі видавців цієї книжки впадають в око уже з обкладинки. На ній, окрім назви, красується знайоме — «Веселка». Гадаєте, до виходу книжки якось причетне видавництво «Веселка»? А от і не вгадали!

Збірник «Пори року» підготувало до друку поки що геть невідоме харківське видавництво «Белкар-книга» (упорядник І.А. Біляєва, редактор Г.О. Біляєва — сімейний підряд, чи що?), а назву дуже відомого дитячого видавництва новачки взяли собі за назву книжкової серії. Про такого роду спритників колись казали: «І з-під стоячого підошву випорють…».

Але це тільки обгортка. А тепер про те, що під нею.

Вірші, оповідання, загадки, казки у «Порах року» адресовані, зрозуміло, дітям. Але читатимуть і слухатимуть їх у виконанні малюків, певна річ, і дорослі. І от уявімо собі таку картину. На якомусь вечорі в дитсадку маленький читець оголошує: «Вірш Воронька “Пролісок”». І декламує:

Де вчора сніг

важким лежав кожухом

і колисала сон сумний

сосна, —

вже пролісок підвів

цікаві вуха,

мов наслухає:

скоро там весна?

А ще ж — нема!

І губи в нього сині,

і дві сльози —

од вітру — на очах.

А він стоїть

в густій сосновій тіні

і нетерпляче вигляда на шлях…

«Чудовий вірш! Тільки скоріше за все він для старшокласників, а не для дитсадківців. Та й на стиль Платона Воронька щось не схоже, — засумнівається чиясь недовірлива мама. — Воронько писав лаконічніше, доступніше, без особливого підтексту. “— Весно-весно-весняночко! — Чого тобі, Оксаночко? — Хочу пролісків блакитних, Ранків сонячних, привітних…”. Ось це Воронько! А ота явно не на малюків розрахована алітерація — “колисала сон сум­ний сосна”, отой промовистий образ змерзлого проліска, — ні, то не його манера!».

А тим часом вечір триває, і вже в ролі декламатора виступає інший хлопчик чи дівчинка. «Вірш Воронька “Великдень”»:

На столі — духм’яна паска,

а круг неї — писанки.

Уділи нам, Боже, ласки,

на всі дні, на всі віки!

Немала у нас родина,

та молитва всіх одна:

хай розквітне Україна,

як в погожі дні — весна.

«Я й не знала, що в Платона Воронька були ось такі шухлядні вірші, — шепоче на вухо виховательки залюблена в літературу мама. — Не міг же він про Великдень, молитву та Україну друкувати в підцензурний час…».

«Не міг. А тепер можна. Ось у “Порах року” надруковано», — демонструє книжку вихователька.

Вражена мама, повернувшись додому, ніяк не може заспокоїтися. Радість від відкриття для себе зовсім іншого поета Воронька не дає змоги заснути. «Таж це не він!.. Але ж надруковано!» — вся в сумнівах перегортає гори літератури, і нарешті… — о, еврика! — інтуїція таки не підвела Виявляється, обидва вірші насправді належать не Платонові Вороньку, а… Володимирові Верховню. Ось його «Великдень» у журналі «Малятко» (№ 4 за 1998 рік), ось у збірці для дітей молодшого шкільного віку «Хтось ховається в житі» (Тернопіль, «Підручники і посібники», 2004), а ось обидва вірші — і «Великдень», і «Пролісок» — у книжці В. Верховня «Розмай-грозмай» (Харків, редакційно-видавничий відділ «III тисячоліття», 2001). Вірші, зрозуміло, написані уже в час Незалежності, до якої Платанові Вороньку, на жаль, не судилося дожити.

— Такі різні поети, один — класик, другий — не гірший, якщо в нього, хай і мимоволі, «позичають» для класика, але все ж таки інший, зовсім інший, — щиро дивується допитлива мама. — Як мож­на було переплутати? Та ще й вірші подано на різних сторінках, і обидва рази замість В. Верховня — П. Воронько. Господи, та це ж те саме, що сплутати вершника з конем…

Воно й справді: верхівень — це і є вершник, а воронько — вороний кінь.

Але чи варто вже аж так дивуватися?

Чи не криється за цією плутаниною ще одна комерційна хитрість? Адже, як вдалося з’ясувати, видавничої угоди «Белкар-книга» з поетом Володимиром Верховнем не укладала. Мовляв, підписано П. Воронько, то хіба іншому (хоч би й справжньому) авторові на­лежить гонорар?

ВОЛОДИМИР НАУМЕНКО

м. Харків

(Журнал «Березіль», № 7–8 за 2007 р., с. 185–187)