Градації поетичної майстерності

Щоб написати цю статтю я від’єдную усі канали зв’язку: телефон і соціальні мережі, домофон та дверний дзвінок. Я не хочу витратити жоден міліграм такої безцінної творчої енергії марно. Я хочу написати про свободу. Про свободу у творчості і про те, яким чином вона досягається.

Мені здається, те про що я писатиму, однаково стосується будь-якого мистецтва і будь якої діяльності, де присутня хоча б крапля творчості: малювання і поезії, кулінарії та виховання дітей, танців і співу і ще багато чого, та оскільки царина поезії мені найближча, то я спиратимуся саме на неї.

У процесі оволодіння ремеслом (в даному випадку я говоритиму про поетичну майстерність) людина проходить різні рівні. Вони характеризуються певними навичками, певним ставленням до ремесла і до його адептів. Ці рівні так давно впадають мені у вічі, що я вирішила таки письмово їх зафіксувати.

Отже.

Рівень перший. “Невідомий гордий поет“

Людина робить перші кроки у поезії, але ретельно це приховує. У голові, у блокноті із замочком, у шухлядці, що зачиняється на ключ, у вордівському запароленому документі. Необхідність у складанні віршів лишається у таємниці допоки внутрішнє бажання ними поділитися не перемагає страху бути розкритикованим.

Рівень другий. Домашній тріумф

І ось, гордий поет вперше читає свої вірші вголос. Це тільки так називається – вголос, а насправді тихо і перелякано. Перший слухач мліє від захоплення, робить великі очі і просить ще. Звісно, може і одразу розгромити нищівною критикою, і в такому разі наступних рівнів може і не бути. Та якщо ні, то це місце для нової сходинки.

Рівень третій. Неприємні несподіванки

Молодий поет стає гордістю своєї родини, а друзі називають його місцевим Пушкіним. У школі всі його твори – римовані і всі отримують найвищі оцінки. Він намагається пояснити вчителям що не пише на замовлення до стінгазети, проте в душі йому приємні ці прохання. Однокласники не дуже розуміють його вірші, але таке вміння викликає у них цікавість. І тут знаходиться хтось, (наприклад, мама, яка теж тишком-нишком пише вірші або вчителька мови та літератури) кому спадає на думку показати вірші професіоналові. Професіонал дивиться на них, хмикає, робить серйозне обличчя. “Цікаво”, – каже він, але є над чим працювати. “Як працювати? – дивується молодий поет, невже я не геній, адже мені казали…” Якщо на цьому рівні бажання самовдосконалення перемагає гординю, починається наступний рівень.

Рівень четвертий. Робота над помилками або Ображений поет

Найповторюванішами фразами цього рівня є “Ви нічого не розумієте” та “Я більше ніколи не буду писати!”. Що характерно – після останньої зазвичай починаєтся творчій сплеск із якісно новими текстами, які таки дають ображеному поетові  шанс на порозуміння із вибагливим читачем. Це рівень активної роботи, вивчання азів, нерозлучності із словниками, регулярної участі у семінарах та різноманітних читаннях, часті публікації та не менш часті образи на редакторів, що дозволили собі правку, рівень суперечок і порозумінь із наставниками,  рівень наслідування майстрів та пошуку власного голосу. Це, так би мовити, формальний рівень, коли поет розуміє, що не тільки його внутрішній вир емоцій має зміст, але в форма у яку цей вир запхали. На цьому рівні поет чує багато критики, але і багато заохочень. Це рівень, коли поети дозволяють собі казати, що у Пушкіна часто сбивається ритм, що Шевченко зловживає скороченими формами дієслів, що у другому рядку четвертої строфи не вистачає одного ненаголошеного складу і що дієслівна.    рима геть недопустима. На цьому рівні поети часто збиваються у зграї, що, до речі, суттєво пришвидшує розвиток. Тепер Зміст уже не домінує над Формою, вони стоять поруч і мають рівні права. Це рівень першої поетичної збірки.

Рівень п‘ятий. Самотній поет у пошуку

Та в якийсь момент усе перетворюється на карусель. Стає зрозумілим, за який недолік, хто і якими словами тебе покритикує, ти і сам вже можеш це робити. І от – о щастя! – ти опиняєшся у жюрі поряд з тими хто ще вчора розкладав тебе по полицях. Ти відсилаєш  поетів-початківців у книгарню за словниками, складаєш список банальних рим, зверхньо жартуєш на тему “Україна слов’їна” та “мова-калинова”, викликаючи, м’яко кажучи, роздратування і усвідомлюючи це. З року в рік ти стаєш кращим, витрачаєш менше часу на пошук оригінальних рим для власних текстів, кілька разів переходиш з силаботоніки на верлібр, з нього на прозу і назад на силаботоніку, видаєш другу збірку і…втомлюєшся. Це ознака того, що час іти далі.

Рівень шостий. Свій погляд.

Ти відбиваєшся від зграї і якийсь час не пишеш. Потім починаєш знов, але ці тексти інакші. Ти задоволено всміхаєшся, коли твої алюзії вгадують. На закиди про недосконалість відповідаєш поетичними термінами із посиланням на першоджерела. Відчуваєш, що дріб’язкове прискіпування до форми часто зайве, що за майстерно переданим почуттям можна не помітити дієслівної рими, що точність і яскравість образу, вміння створити об’єм через деталі  важать ажніяк не менше ніж словник наголосів. Ти дозволяєш собі дрібні недолугості, знаючи, що дефект на дерев’яній колоді робить зроблені з неї меблі унікальними, що нерівності натуральної шкіри підвищують ії ціну. Ти дозволяєш собі бути собою, звільняєшся від тісних рамок формалізму і набуваєш самості. Ти формуєш свій стиль і не соромишся підписуватися своїм ім’ям.

Рівень сьомий. Той що

На цьому рівні на закиди про недосконалість тексту ти можеш собі дозволити відповідати: “То й що”. Тебе вже не гнітить існування нецензурної лексики – тепер це просто інструмент, який теж можна опановувати, не більше того. Навчившись їсти ножем і виделкою, можеш дозволити собі зачерпнути смачнющий соус пальцем. Цей рівень – ніби повернення на старт, коли найважливішим знову стає Почуття, просто у тебе набагато більше інструментів, щоб його висловити. І ці інструменти не в кишені, не у підручнику, не в голові наставника – вони так міцно вплелися у тебе, що це ніби ти сам. Це рівень, коли ти так добре знаєш правила, що можеш ними нехтувати. Повертаєшся до класиків, бачиш ширше. Повертаєшся до своїх перших текстів і бачиш у них поетичний зародок. Тут художники бачать геніальність композиції у малюнках дітей, які і не чули слова “композиція”. Гординя геть відступає і митець стає вільним. І разом із цим щасливим

Чим вище рівень, тим гостріше і тонше внутрішнє відчуття поезії, тим важче описати його словами. Напевне, є інші, вищі рівні, наприклад, коли усе, що ти робиш,стає мистецтвом, чи коли саме твоє мовчання пронизане поезією, чи ти увесь разом із своїм життям досконалий текст, чи коли можеш цитувати себе нескінченно, чи ще якось. Та я не можу із упевненістю про них розповісти.

Юлія Максимейко