Петро Джерелянський. НАДІЇ СМОЛОСКИП

ТИ ВИНЕН!

 

…Єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Конституція України

 

Кажу: ти винен, мій народе, —

Розтринькав сам свої скарби,

І ясні зорі, тихі води

Паплюжать зайди і раби.

 

Ти віру батьківську зневажив —

Як наволоч прийшла червона,

То ідоли поганські вражі

Звелись до неба на колонах…

 

Дозволив відібрати мову —

Згубити свою вічну душу…

Нема про що вести розмову,

Як слово згадувати мусиш.

 

Навіть кордон одвіку славний

Нам перекраяли чужинці.

Дарма… Від Вісли і по Каспій —

Наш терен, браття-українці!

 

Тебе вбивали і брехнею,

І кулею, й голодомором —

Ти ж не повстав усій землею,

Щоб кров’ю змити рабства сором.

 

То не чекай свого Месію,

Він забарився у дорозі,

Облиш підступну й злу Росію —

Зустрінь майбутнє на порозі!

 

Майбутнє без зрадливих друзів,

Без недостойних зайд при владі,

Де люди у невпиннім русі

Служити Господеві раді!

 

Кажу: ти винен, мій народе…

Зізнаймось в цьому, українці

(Хай свідками — Творець, Природа),

Перед собою наодинці…

 

 

 

БАНДЕРИ ПОГЛЯД

 

Дізнатись хочу слушної години —

Що вгледіти Степан Бандера має,

Коли зі старовинної світлини

З минулого в прийдешнє зазирає?..

 

Те саме, що і нас не обминає:

Могутню і щасливу Україну,

Де слово рідне повсякчас лунає —

В державнім чині і в простій родині.

 

Де шану до своїх звичаїв мають

Не для годиться, а як серце мовить.

Про подвиги героїв пам’ятають,

Про зрадників не кажуть ані слова.

 

Поміж народів — вдивимось крізь роки —

Посядемо достойне Краю місце,

Землі не віддамо своєї й кроку,

В історії не змінимо ні риски!

 

Але він бачить ще і шлях сутужний,

Який здолати нам судилось, друзі, —

Жорстокі битви, де загинуть мужні,

Звитяжців славу й смерть в широкім лузі…

 

Підступну зраду, що на кожнім кроці

Здобутки наші геть усі руйнує.

І не збагнути — на чиєму боці

Той, хто святе приречення марнує…

 

Сьогодні хтось розгублений, безсилий

Рядки став забувати Декалогу…

Провідника з пожовклої світлини

Стрінь погляд… І мерщій — в дорогу!

 

 

СЕРЦЯ ПОВСТАНЦІВ

 

Дух, що тіло рве до бою…

Іван Франко

 

Запам’ятайте ці обличчя —

Подібних вже повік не буде.

Хай проминуть роки, сторіччя,

Героїв цих вшанують люди!

 

Спокійний погляд, скроні сиві

І, наче тесані з граніту,

Суворі обриси й красиві…

Підзвітні Господу та Світу,

 

Незламні духом. Таборами

Та чергами зі скорострілів

Їх ворог не зробив рабами…

То воля Божа, що вціліли.

 

Серця знов їхні калатають,

Як прапори червоно-чорні

Врочисто містом пропливають —

Прекрасні, грізні, непоборні!

 

Та, придивись — мала сльозинка

(Ніхто крім тебе й не побачить)

Виблискує, немов льодинка,

Бо серце у героя плаче…

 

Вогняний вихор, що вже віє

(Не стріне ворог сонця вранці!),

Своїм теплом нехай зігріє

Серця нескорені повстанців…

 

 

 

*          *          *

 

Надії смолоскип

Нам висвітлив дорогу,

А там вже й день ясний

Іде на допомогу!

 

Мине доба страшна

Зневаги та зневіри,

І буде всім смішна

Чужинська хижа віра.

 

Мов криця надміцна

Постане правда щира.

Повір: душі ціна —

Така є зради міра!..