ЗІ СПОДІВАННЯМ ПОВЕРНУТИСЯ

 Минулої пятниці (20.02.2015) не обійшлася без пригод мандрівка літературно-музичного гурту харків’ян до славетного села Кобзівки, що на Красноградщині. Ініціатива цього тривалого за часом і патріотичного за змістом заходу належала відомому радіо- і тележурналісту Юрію Вірченку.

Підстав було доволі – Міжнародний день рідної мови, перед Прощенною неділею та Жилявим понеділком. Не всі з перелічених дат у календарі є червоними, але значна частина аборигенів Слобожанського краю з цілковитим розумінням ставиться до кожної.

«Газель» рухалася на південь, усе менше ковзаючись на ожеледиці та вгрузаючи в снігові замети, яких уже й слід збирався здиміти. Позаяк незабаром весна. А Красноградщина – це щось на кшталт Еміратів для нашої області. Одначе перед самим райцентром хмара водяної пари з радіатора бідолашного транспортного засобу стала причиною шукання колодязя, аби устигати поповнити запас рідини для охолодження двигуна до того часу, поки він устигне остаточно вилитися з невчасно утвореної тріщини. На жаль, відра в колодязі не виявилось.

Двома автомобілями із запізненням більш ніж на годину прибуло добірне товариство до АОП «Промінь», очолюваного донедавна Героєм України І. М. Гулим. Про поневіряння «Газелі» та її сумлінного водія варто було б вести окрему розмову, та хай іншим часом…

У просторій залі сільського Будинку культури нечисленна аудиторія аматорів красного слова та авторської пісні щосили намагалась оплесками запевнити гостей у своїй палкій прихильності, підтверджуючи  вислів «Нас мало, але ми в тільняшках».

Заслужений артист естрадного мистецтва О. Еткало вразив усіх своїм тенором, але не менше – піснями на поезії харків’ян. Романсовий стиль А. Конькова у спроводі гітари змушував дам у залі витирати сльози. А. Мірошниченко, В. Романовський і ваш покірний слуга читали вірші. Словом, усе було до пуття… Згадували добрим словом і доброго господаря І. Гулого, і поетів Р. Третьякова, С. Шумицького; бажали здоров’я Н. Савченко, що й досі, усупереч намаганням цивілізованого суспільства, перебуває в московській катівні, сумували з приводу загибелі А. Кузьменка. І сподівалися, що Небесна сотня не марно поклала свої життя на олтар української незалежності…

Сюрпризом і для господарів і для гостей став виступ Г. Третьякової з власними віршами, що розчулив усіх і дав підстави В. Романовському стверджувати про його відкриття ще одного непересічного таланту, який, можливо, в перспективі поповнить лави літературної асоціації «Слобожанщина», а то й Національної спілки письменників…

Певна річ, не обійшлося без дружнього застілля, бо то було б і не українське село. Тож до Харкова поверталися пізненько, щоправда, рейсовим автобусом. Згадували нелегкий день із радіатором без води і колодязем без відра, жартували, що глядацьку залу не можна назвати майже порожньою – просто вона була не зовсім повною, співали пісень – тих, які вже стали народними, й тих, що неодмінно такими стануть. І сподівалися повернутися не раз іще туди, де на полях уже переможно зеленіють вруна озимих.

                                                                                         Віктор Бойко