Катерина Борисенко. На пошану ювіляра

Українську літературу любити не просто складно, а майже неможливо. Здається, ця сумнівна теза аж надто активно транслюється в нас протягом останніх років. Ну справді, як можна її любити, якщо до ХІХ століття вона писана «незрозумілою мовою», до того ж про Бога (як сказав один телеведучий, «сиділи якісь ченці й писали якісь літописи»), а все ХІХ століття вона «про село». Тож лише століття ХХ може бути вартим уваги сучасних «просунутих читачів». А от спростовувати подібні твердження можна лише за допомогою цікавих розвідок із історії вітчизняного письменства.

Власне дослідження української літератури і є об’єктом багаторічної праці професора Леоніда Ушкалова. Тут варто згадати й ґрунтовні студії, присвячені творчості Григорія Сковороди, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Панаса Мирного, й статті із найновішої книжки «Що таке українська література», які мають невимушений виклад, а проте містять низку цікавих фактів, що найкраще сприяє її популяризації. А перша в Україні авторська Шевченківська енциклопедія дає можливість подивитися на постать класика свіжим  оком, позбавленим нав’язаних шаблонів, які дотепер, на жаль, «штампує» школа. Принаймні мої студенти щиро дивуються, коли дізнаються, що Тарас Григорович любив котів, закохувався у брюнеток, смакував каву по-віденськи і… починають читати його твори.

Звісно, «головним персонажем» книжок професора Ушкалова є вишукане українське бароко у його різних проявах, будь-то напружена богословська полеміка, поважні філософські трактати чи віртуозна поезія.

Про внесок професора Ушкалова у дослідження Григорія Сковороди уже можна написати окрему монографію. При цьому в кожній розвідці розкривається новий, часто несподіваний аспект. Поряд із сюжетами, присвяченими впливу античної традиції чи Святого Письма, можна надибати розвідку про те «Чим були гроші для Сковороди?»

А читаючи міркування шановного пана професора про вічну сковородинівську педагогіку, мимоволі напрошується думка, що переконання Сковороди, які, вочевидь, контрастували з тогочасною шкільною традицією, й стали основною причиною того, що «педагогічний стаж» філософа був загалом нетривалим. Він-бо правив про розвиток гармонійної особистості, тоді як школа переймалася певним «набором» умінь і навичок. І тут розумієш, що, на жаль, у системі освіти від часів Сковороди мало що змінилося.

І, звісно, варто згадати підготовку повного видання творів нашого любомудра. Мабуть, ще довго б чекали ми академічного видання праць нашого мандрованого філософа, якби не щира любов до його творчості (мені не подобаються високоштивні фрази, але, здається, інакше тут не скажеш) професора Леоніда Ушкалова, який підготував і  власним коштом видав перший наклад повного академічного видання творів Григорія Сковороди. Ошатний том із ґрунтовною передмовою й коментарями, з вивіреними текстами філософа та матеріалами, що вперше побачили світ, не увійшовши до видання 1972 року.

Ця книжка є цікавою для істориків мови, адже максимально точно відображає сковородинівський правопис, а водночас наближає до розуміння того, якою ж мовою писав філософ.

Ця книжка є цікавою для літературознавців і філософів, бо дає змогу, завдяки виправленим та вперше друкованим текстам, більш повно поцінувати доробок барокового інтелектуаліста. А ґрунтовні коментарі пана професора дозволять більш виразно з’ясувати джерела його премудрості та окреслити роль Григорія Сковороди в річищі інтелектуальної традиції доби і – в прямому сенсі – прочитати, не минаючи «ані титли, ніже тії коми», бо у виданні відтворено діакритичні знаки, відділено межі цитат від власне авторського тексту та відновлено авторську пунктуацію.

Урешті ця книжка є цікавою для всіх, хто цікавиться вітчизняною інтелектуальною традицією.

До речі, одним із найскладніших  питань завжди є те, яка власне книжка пана професора є найновішою – адже постійна наукова робота (справді, скільки я знайома з Леонідом Володимировичем, ніколи не чула, щоб він дозволив собі бодай невелику відпустку) часто має у висліді кілька розвідок на рік.

А ще я, як колишня студентка ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, заздрю студентам нинішнім, тому що вони мають змогу слухати чудові лекції пана професора, які не просто вчать розуміти українську літературу, – вони вчать мислити, не боятися виходити поза межі усталених канонів, спонукають до пошуку цікавинок.