Михайло Слабошпицький: нові книги

Отримала від Михайла Слабошпицького книги в подарунок «Протирання дзеркал» і «Тіні в дзеркалі». Відкрила посилку і вражено заклякла! Це не просто книги – це енциклопедії людських доль. Кілька днів не наважуся взяти до рук цей поважний фоліант. Лежать на кріслі ці величезні томи серед інших книг і я боюся, що не осилю їх. Але це ж подарунок! Розкішний подарунок від самого Михайла Слабошпицького!!! Не маю права відкладати читання!
Відкриваю першу сторінку «Протирання дзеркал». Починаю читати і відразу відчуваю зрідненість з цим письмом. М.Слабошпицький пише: «Писати, щоби жити». Як же мені це близько! Продовжую читання: цікаво – не відірватися! Але перегортати кожну сторінку, то ніби збиратися на скелю. Я лізу павучком, перебираючи пальцями по книжці, щоб дістатися продовження тексту. А в грудях солодке очікування, що ж там далі написав Михайло Федотович…
Приголомшено натрапляю на цитату Фелікса Кривіна: «Із життя ідуть, як із трамваю – на твій відхід звертають увагу лише ті, кому ти поступився місцем або наступив на ногу». А я ще в 2015 році написала ось такий вірш:

* * *

Хтось каже, що життя – це, мов трамвай
з зупинками, шляхами та людьми.
Виходиш з нього й кажеш ти: «Бувай!».

Мабуть, ідеш у світло із пітьми.
Навряд чи рух твій хтось та поміча…
І лише той обіллється слізьми,

кому ти усміхнувся з-за плеча
і поступився місцем залюбки.
Та проводжають поглядом меча,

кому ти вчасно не подав руки. 

Його навіть Любов Голота друкувала у своєму «Слові Просвіти»! Читаю-перечитую і не вірю своїм очам. Що це – містика літератури чи слово продиктоване Богом? 
Продовжую читання. Слабошпицький ненав’язливо рекомендує книги, які варто прочитати. І в моїй голові вже ціла маленька бібліотечка того, що я неодмінно хочу придбати і прочитати. 
А ще він відкриває людей-письменників! Розкриває їх характери. І як на мене, робить це об’єктивно, без будь яких перекосів. І вже бачиш цю людину зблизька. І ніби знаєш її особисто, бо тобі відомі і її слабкості і її переваги. 
Яскравими блискавицями проходять крізь мою душу Василь Земляк, В’ячеслав Брюховецький, Григір Тютюнник, Петро Яцик, Євгенія Пастернак, Володмир Кошицький… Це постаті легенди, герої своєї епохи! 
Теплом і світлом відсвічують імена записані на сторінках «Протирання дзеркал»: Євген Баран, Петро Сорока, Любов Голота, Дмитро Іванов, Світлана Антонишин, Люцина Хворост, О’Лір, Світлана Короненко, Мирослав Дочинець, Василь Рубан… Постаті, які торкаються мого життя, а отже впливають на нього. Формують мій характер, мої літературні вподобання. Це мої життєві вчителі, мої літературні наставники, мої сердечні друзі! 
Цілий розділ Михайло Слабошпицький присвячує Естонії. Він зізнається, що в нього був кількарічний «роман» із цією країною. І це помітно, бо його слово про Естонію та естонський народ наскрізь пронизане любов’ю і пієтетом. У цю країну теж хочеться поїхати, щоб познайомитися з її народом і побачити все на власні очі! 
Михайло Федотович сміливо викриває подробиці із життя Спілки, Ліги меценатів чи письменницького товариства. Інколи ці подробиці глибоко шокуючі, іноді відверто смішні, а подекуди викликають захоплення чи відразу. 
Майже наприкінці книжки міні-фотоальбом. Цінні світлини, з якими щедро ділиться автор зі своїми читачами. І я жадібно вдивляюся у ті знайомі-незнайомі лиця і намагаюся уявити оту мить закарбовану на кадрі. 
Читаючи цю книгу, в моїй підсвідомості постійно світилася фраза: «Писати, щоби жити!». Але писати так, щоб не соромно було перед читачами. Писати «з вірою у себе і з вимогою до себе», як порадив мені Михайло Федотович Слабошпицький. 

Юлія Ткачова