• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Книга Олександри Ковальової “Степові озера”
Відійшла у вічність Інна Мельницька →

Світло душі Олександри Ковальової

Опубліковано в 28 Лис, 2020 Прокоментуй! 1 012 переглядів
Олександра КОВАЛЬОВА: «ПИСЬМЕННИК – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ НЕВСИТИМЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ  СВІТОМ» |

28 листопада День народження у прекрасної поетеси, письменниці, перекладачки, наставниці й просто чудової людини Олександри Прокопівни Ковальової, котра впродовж багатьох років своєю щирою душею і яскравим талантом напучує молоді покоління літераторів на відкритість і чесність у творчості, на прагнення високої майстерності та граничної людяності в художньому слові.

А ще, саме Олександра Прокопівна в далекому 1996-му, після мого першого поетичного семінару сама, першою і з теплою усмішкою, сказала, що вірить: із мене будуть люди))). Звідтоді й донині тримається глибокий душевний зв’язок між нами, чим я дуже пишаюся. А щоб привітати цю непересічну жінку, виставляю декілька її віршів, які особисто мені найбільше до душі:

* * *

Птах розпрямляє крила.

Тріпоче блакитний стяг.

Птаху за свою віру

Не жаль ні крил, ні життя.

Неба високе знамено.

На обрії — птах і я,

Тримаємо, доки не вмерла

Віра, його і моя.

А в кого віри замало,

Стоїть унизу і жде.

Береться з країв туманом

Хисткий і непевний день.

Простору й часу — безмір!

Кого не охопить страх?

Та весело твердь небесну

Тримаємо — я і птах.

ОСІНЬ

У кратері клена літо згоріло.

Просто забігло туди погратись.

Кленові байдуже, — він згоряє.

А хто не знає, той дожидає.

Внизу мурашка стеблинку боре.

Що їй вулкани? — у неї робота.

А хто без діла,— летить у вирій,

Бо хто без діла,— тут не визимує.

* * *

В слові, сказаному влітку,

Наливаються жита.

Навесні промовиш слово,—

Лист на гілці вироста.

Бо нічого на цім світі

Не буває просто так.

Бо від слів холодних може

На льоту замерзнуть птах.

А коли надійде осінь,

Налаштуйся на жнива.

Підбери тумани й роси,

Й тінь, що небом проплива.

А вже золота і воску

Осені не позичать.

Тут на кожному листочку

Кругла вощана печать.

Не зривай її, не квапся.

Прочитаєш, буде час

Цінувать не тільки радість,

Але й смуток, і печаль.

БЕРЕЗОВИЙ СУМ

Знову відступиться в місячну ніч

Гілка берези і заніміє.

Я тут не перша людська душа,

Що не спроможеться на розуміння.

Сумно не гілочці, сумно мені.

В ґратах грудей цьому суму так тісно.

Щось відірвалось і впало в цю ніч,

Щось закодоване в білім тремтінні.

Біле послання випало з рук.

Я тут не перша стою впорожні.

Зрештою можна вважати за гру

Тіней усе це. Міраж уві сні.

Зрештою навіть і зовсім розумним

Часом буває марудно і сумно…

* * *

День твій без тебе по вінця повний,

А ти — в стороні, а тебе немає.

Так справді буває, мов хтось приходить

І раптом душу з тіла виймає.

І ти неприкаяний, ти — причинний.

Усе на світі стоїть, як стояло:

Той — на останнім, а той — на чільнім

Місці, а ти — на ріці Каялі.

Ти навіть заплакати не зумієш.

Сльоза – красива чужа перлина.

А ти й не плач, ти прикинься змієм,

Мудрим змієм в період линьки.

Він твердо знає: все переміниться.

З таким знанням торувати легко

Через еклектики поле мінне

Шлях у глухі кути діалектики.

* * *

Цей сон сказав, що ти із того краю,

Куди душа летить, немов до раю.

Був сніг, і слід блакитний у снігу.

Він углибав за обрій і жагу

Будив таку пекучу і сумну,

Мов напинав над прірвою струну.

По цей бік — я, а там, по той бік,— ти.

І можна тільки раз по ній пройти.

І дивно так. І можна жити снами,

Доки струна ще напнута між нами.

* * *

Це я за коником біжу,

зеленим коником у житі.

А ким життя моє прожито, –

не відаю. Не бережу

ніяких спогадів, бо я

стою й від щастя завмираю.

Бо коник зупинивсь і грає.

А в грі його любов моя.

Мій день, блакитний і високий,

весь різноцвіт і різнопах.

Я піший і безкрилий птах.

Мені й літати буде сором,

як коник скінчить свою гру

й безжурно далі пострибає.

Тоді і справді я помру,

бо більш ніде мене немає…

* * *

Лягти горілиць і дивитись на хмари,

таких вони форм прибирають!

Гадати,

яка з них проллється,

а яка з них просиплеться,

де і коли.

Хмари плинуть і плинуть,

і їм діла немає,

що тебе вже от кинулись,

кличуть, шукають,

що й твоя діловитість

осоружна –

вже пазури запустила

й скаламучує душу.

І жалкуй – не жалкуй,

а вже втрачено вміння

чудуватись на хмари.

Є в людськім реквізиті

уміння такі,

що їх можна лиш втратити,

а набути не можна.

* * *

Немає більшого нещастя,

Ніж добра воля простаків,

Що раптом кинуться брататься,

Кадить тобі з усіх боків.

Сп’янілі і великодушні,

Розстелять всю твою судьбу.

І по-хазяйськи ввійдуть в душу,

Аби з усього знять табу.

Все роз’яснять і розтлумачать,

Просіють враз добро і зло,

І люті всі твої невдачі

Розтануть, як і не було.

І вже б, здавалось, воскресили

Тебе, і раді, і лиш ти,

Мов од татарського набігу,

Ніяк не можеш відійти.

* * *

Сторч головою – й знову на мілке.

Нема ні чорториїв, ані скель.

Є тільки невтопельна мілизна

Ледачої душі, котра не зна

Ні зла, ані добра, і все одно,

Чи дном укритись, чи лягти на дно.

Ця мілизна підступна і мулка,

І бідний той, хто з неї утіка,

І бідний той, хто вибору не має,

І гладь цю за живі потоки має.

Підхоплений пекельною югою,

Стрибає знов і знов сторч головою.

Підготувала Ольга Тільна

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк