• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Петро ДЖЕРЕЛЯНСЬКИЙ “Послухаймо Василя Барку!”
21-22 вересня 2012 →

«САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ» FOREVER

Опубліковано в 20 Вер, 2012 1 коментар 3 167 переглядів

Багато б могли розповісти стежки, які стоптав на шляху до істини великий наш земляк Григорій Варсава. Отож утретє, в неділю 16 вересня, незважаючи на негоду, за його порадою, уподібнювалися ми пальмі: «чим міцніше стискає її скеля, тим швидше й прекрасніше здіймається вона догори». Хоча скель у нас на шляху до криниці Сковороди в Бабаївському лісі не було, дощу вистачило з надлишком на всі парасолі. Та диво: чим більше співали й читали вірші, тим ближчим здавався нам дух нашого предтечі, що невідступно витав над нами. Та ще й принагідно вигукував сонце. І коли чисті голоси артистів з дитячого гурту «Мережка», трохи старших із «Муравії» й зовсім дорослих із «Муравського шляху» під орудою іменинниці М. Семенової полинули догори, не втрималися хмари, розбіглися врізнобіч. Навіть «лід на те й родиться, щоб танути». Тож хмари й поготів. А щирі ліричні рядки поезій В. Романовського, Д. Мамедової, майданна гітара М. Воловика на поміч пісням Л. Хворост, а ще «Всякому городу нрав і права» у виконанні Н. Афанасьєвої остаточно переконали присутніх, що всі вони – найхоробріші, найвідданіші мешканці Саду божественних пісень, а не просто випадкові гості Григорія Савича Сковороди…

3 грудня 1722 року – 9 листопада 1794 року. Між цими датами всього лише тире, в якому спресувалося життя дивовижного чоловіка. Переміщення його, за фізичною теорією, лише від Чорнух на Полтавщині до слобожанської Пан-Іванівки (себто сучасної Сковородинівки). Але шлях, змережаний його ногами, вклався б у добрий десяток життів. Досі сперечаються, був Сковорода народним мудрецем чи елітарним філософом. Християни-ортодокси прагнули бачити його серед стовпів церкви, а войовничі атеїсти, навпаки, вважали, руйнівником канонічної релігії. Син простого козака, студент Києво-Могилянської академії, співак придворної капели з чином уставщика в Петербурзі, супутник генерала Вишневського в подорожі до Європи, викладач піїтики Переяславського й піїтики, грецької мови та етики Харківського колегіумів, приватний учитель багатія з села Кавраї на Переяславщині, філософ, який 25 років провів у мандрах Україною та Південною Росією, не маючи ні постійної роботи, ні власного кутка, ні сім’ї… Усе написане Григорієм Савичем – вірші, байки, філософські роздуми, листи, переклади – вміщується у кількасот сторінок. Жодного з творів так і не побачив він надрукованим за життя. В епоху неуцтва та кріпосницької сваволі шукав мандрівний філософ і вчив інших шукати щастя не в чинах і маєтках, а в «сродній» праці. Хоча навіть улюблений учень – М. І. Ковалинський – не пішов шляхом свого вчителя, ставши катерининським вельможею… У спогадах його сучасників Г. С. Сковорода – то «гордовитий» і не галантний, то дивак і містик, то бродячий старчик. Але простий народ, не дуже-то розбираючись у його філософських міркуваннях, краще розумів його і вважав людиною товариською, щирою, дотепною і практичною. У людській пам’яті наш співвітчизник залишився народним генієм, мислителем і митцем світового масштабу. Хтось ставить його між Діогеном і Кратесом, хтось ув один ряд із Сократом і Плутархом. «Проста дернова могила вкриває кістки його; але вона викликає більше пошани, ніж інший величезний пам’ятник» – писав один із його біографів Густав Гесс-де-Кальве ще в березні 1817 року…

А простора галявина Грушника цвіла вишиванками та бриніла яскравим музикуванням. Чи то димок од похідної кухні, чи то післядощовий туманець гуляв над нею, вплітаючись у тихе звучання струн кобзи П. Приступова, тепер уже лауреата міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди. А вітерець наслухав дихання флейти, ритми гітари та пульс барабана фолк-гурту «Грайна». У повітрі витали пахощі кулешу та аромат чаю. Лунав дитячий сміх, перегукуючись із пташиним щебетом. Здавалося, кордони держав одсунулися далеко за обрії, а часові епохи змістилися, бо учасники студії історичного танцю «Альбіон» одлунювали Київську Русь, дівчата з ансамблю «Джой» легкими пташинами линули над галявиною, а гурт «Сангам» із Дніпропетровська цілком аргументовано доводив міцність нашого індоєвропейського коріння. А яке звучання в назвах колективів – «Дана», «Воріття»! Ведучі  народного свята М. Мох і Л. Хворост міцно тримали тонкі вервечки дійства у своїх вправних руках. Співаки були і глядачами, і танцюристами, слухачі підспівували й підтанцьовували артистам. Бабаївський голова

О. Мороз, тримаючи в руках свого портрета, створеного якимось мандрівним художником, запрошував на фестиваль наступного року, чомусь не сумніваючись, що він відбудеться. Не було заздрісників і недоброзичливців, бо всі прийшли до своїх по своє…

Сутінки вперто нагадували, що все мусить мати свій кінець. Одначе, кінець свята, а не справи. Бо закута в залізо криниця Сковороди проситься на волю. Студенти Академії дизайну недаремно старалися, творячи проект її відродження. А стежки, слизькі після тривалого дощу, мріють про тверде покриття. Гості зі всього світу, що лише подумки збираються на вже близький 300-річний ювілей Григорія Савича, напевно, не в захваті будуть од сковзання по слизьких схилах… Добре було б, якби шлях до духовної криниці став душевною турботою й державців, а не тільки бідканням і порожніми обіцянками. Отож, «не кінець те, після чого ще щось має бути»!

Віктор Бойко

16.09.2012

Віктор Бойко , Воловик , Романовський , Сковорода , фестиваль , Хворост

  1. гриша :
    20.09.2012 о 16:50

    Розумно, навіть мудро! Згоден і підтримую.

    Увійдіть, щоб відповісти

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк