«БЕРЕЗІЛЬ» ТА ПРИЧИНИ ІСТЕРИКИ НАУМЕНКА

  Читачі «Літературної України», напевне, були здивовані істеричним випадом редактора журналу «Березіль» Володимира Науменка на мою адресу в числі за 16 січня 2014 року через ось ці рядки: «Півтора чи два-три літературних журнали на всю Україну таки замало. Зрозуміло, що паперові версії з різних причин відходять в історію (випадково побачив, що весь наклад одного з чисел “Березоля” складав лише кілька десятків примірників), але ж натомість не можу назвати й електронного ресурсу, де б присутній був відбір (ідеться про художні твори), провадилася робота з текстом та здійснювалася якась редакційна політика».

Чим же я так зачепив шановного редактора, який, пересмикуючи факти у кращих традиціях совка, знайшов у моїй особі ворога? – Припускаю, що саме посяганням на «його таємницю». Як відомо, Володимир Науменко давно вже нікому не підзвітний, зокрема щодо використання грошових датків діаспорних благодійників, тож саме таке мимовільне викриття й могло спричинити цю невмотивовану агресію.

Власне, історія проста: кур’єр друкарні помилився кімнатами, працівників редакції не було на місці, і не лише я був прикро заскоченим усвідомленням, що теперішній наклад колись п’ятнадцятитисячного літературного журналу вміщується в торбинку. Так, я розумію, що це одне лише з чисел і примірників могло там бути максимум шістдесят, але ж слово кілька, як подає «Словник української мови: в 11 томах», це і є «невизначена мала кількість у межах від трьох до десяти» (Том 4. – С. 160).

Ну, і щоб уже до кінця прояснити ситуацію з журналом та зокрема із взаєминами Науменка з харківськими письменниками, наведу витяг із протоколу № 5 загальних зборів Харківської обласної організації Національної спілки письменників України від 5 червня 2013 року (до речі, за це звернення проголосували за – 47 /сорок сім/; проти – 2 /двоє/; утримались – 3 /троє/):

«Просимо Секретаріат НСПУ визначити взаємини з редакцією журналу “Березіль”, зокрема:

         а) затвердити новий статут у зв’язку з тим, що статут журналу “Березіль” від 1993 року втратив чинність ще в 1999 році й потребує легалізації в державних органах реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства;

         б) розглянути й установити принципи взаємин між співзасновниками журналу (НСПУ, трудовий колектив, місцеві органи самоврядування), розподілити обов’язки, відповідальність та підзвітність, передбачити підпорядкування журналу Раді Харківської обласної організації НСПУ та обов’язкового затвердження головного редактора керівними органами НСПУ;

         в) узяти до уваги ухвалу загальних зборів ХОО НСПУ щодо недовіри нинішньому головному редакторові Володимиру Науменку через:

– його самоусунення від життя письменницької організації;

– ігнорування літературних подій та заходів у Харкові;

– відсутність належної передплатної кампанії в регіоні, нехтування передплатним потенціалом, унаслідок чого наклад знизився до мінімальної позначки (також через негативне ставлення Науменка до місцевих письменників журнал має лише двох передплатників);

– непідзвітність і непрозорість використання благодійних коштів;

– нездатність скористатися наданою фінансовою допомогою з обласного бюджету, унаслідок чого понад 200 тисяч гривень за останні кілька років так і залишилося на державному рахунку;

– небажання врегулювати питання сплати комунальних платежів, через що ці витрати покладені на НСПУ (і зокрема Харківську організацію);

– фактичну ліквідацію творчого колективу та відсутність серед штатних працівників редакції членів НСПУ;

– відсутність належної редакційної політики, що призвела до зниження художнього рівня часопису й звуження кола автури (журнал, по суті, формується на самопливі);

– оголошений В. Науменком ультиматум у вигляді відкритого листа керівництву НСПУ, що може призвести до ліквідації самого часопису “Березіль”;

г) перевірити стан фінансово-господарської діяльності редакції “Березіль”».

Тож, шановні читачі «Літературної України», сподіваюся, що тепер ви можете самі зробити висновки, хто й чому «утинає мелуна» та які на те причини.

                                               З повагою, Ростислав Мельників

P.S.: на жаль, головний редактор газети Сергій Козак відмовився друкувати мою відповідь на паплюжний випад Науменка, мовляв, то ваші харківські справи, а на питання навіщо ж було давати науменківський пасквіль – просто кинув слухавку, тож оприлюднюю матеріал тут.