Міхаель Целлер. Буває час лякливий

Рідко назва «Харків» з’являлася в німецьких ЗМІ так часто, як в останні місяці. Місто знаходиться на крайньому сході України десь за двадцять кілометрів від кордону з Росією, на початку цього року воно потрапило якраз у центр геополітичних конфліктів.  Повстання українського народу проти свого уряду, пов’язане з поняттям «Київський майдан», на сході раптом перетворилося на майдан війни.  Те, що здавалося неможливим після семидесяти років миру, нехай іноді й зловісно холодного, стало дійсністю: Війна! У Європі знову панує війна! Вона проводиться сучаними засобами вбивства, у ній уже загинули тисячі людей.

І в цей час у місті Харкові  було видано дві  книги німецької лірики, видано в двомовному варіанті німецькою та українською мовами. Їх упорядкувала та переклала Олександра Ковальова,   котра викладає німецьку літературу в одному з чисельних вишів цього міста  і сама є ліричною поетесою.

Один томик має назву «Блакить» і охоплює лірику німецьких романтиків від Фрідріха Гельдерліна до пізнього нащадка Теодора Шторма. На 230 сторінках зібрано найкраще, що між 1800 та 1850 роками було написано ліриками німецькою мовою: двадцять чотири автори від Новаліса, Кляйста, Брентано, Шаміссо, Айхендорффа, Платена до Аннети Дросте-Гюльсгофф, Ленау та Меріке. Ліворуч німецький оригінал, праворуч переклади Олександри Ковальової.  «Уся моя любов», пише вона, «належить німецьким романтикам. Я захоплююся цією чистою атмосферою, цим ентузіазмом.»

Незадовго до цього так само в Харкові з’явилася друком збірка німецькомовних поетес. Цього разу упорядниця напинає тятиву ще ширше: від бароко (Катаріна Реґіна  фон Ґрайффенберґ) аж до наших днів (Мадлен Вайсгаупт, 1970 р.н.).  І в цих рамках представлено майже все, що згідно з літературними  канонами має вагу та ім’я: Кароліна фон Ґюндероде, Ельза Ласкер-Шюлер, Ірмґард Койн, Крістіна Лавант, Інґеборґ Бахман, Фрідеріка Майрекер.)  

Мушу зізнатися, мене це зворушує: У той час, коли в Харкові було небезпечно виходити на вулицю (небожа Ковальової, письменника Сергія Жадана, котрий  відомий і в Німеччині, було побито так, що його забрала карета швидкої допомоги) у цьому ж місті з’явилися два томи німецької поезії, щойно перекладені. Місце сутичок та друкарню  розділяють якісь дві-три вулиці…

Не доводиться очікувати, що обидва томи лірики наберуть широкого розголосу.  І даремно сподіватися, що вони приведуть до тями політичних можновладців у захоплених війною регіонах.

Але вони важать багато, вони мають вирішальне значення. З початку дев’яностих років я неодноразово відвідував Харків у рамках співпраці міст-побратимів Харків-Нюрнберг, тут я познайомився з Олександрою Ковальовою, маленькою, зарядженою енергією жінкою, натхненним педагогом. Кілька разів ми відвідали педагогічний університет, де вона викладає, ми виступали там перед активною аудиторією різних потоків і читали свої вірші. А перед тим студенти та учні читали нам чудовою німецькою мовою поезію моєї Батьківщини.   Дівчатка у білих блузках та з білими стрічками в косах декламували Гайне «Не знаю, що має це бути» або Новаліса «Буває час лякливий».

Вони і наступні покоління учениць та учнів України  будуть на цих двох  томах  вивчати серцем і розумом  німецьку мову та літературу.  Коли вже давно розвіється порох цієї немислимої війни, десь буде приносити плоди ця тиха усамітнена праця Олександри Ковальової.

Коли говорять гармати, музи мовчать, стверджували латиняни. Але це мовчання має довший подих, аніж гуркіт усіх гармат.

Оригінал:

Michael Zeller

ES GIBT SO BANGE ZEITEN

Selten ist der Name „Charkiw“ so häufig in deutschen Medien erschienen wie in den letzten Monaten. Die Stadt im äußersten Osten der Ukraine, gerade mal zwanzig Kilometer von der Grenze zu Russland entfernt, ist mit Beginn dieses Jahres schlagartig ins Zentrum weltpolitischer Auseinandersetzungen gerückt. Der Aufstand der ukrainischen Bevölkerung gegen seine Regierung, der mit dem Name „Maidan von Kiew“ verbunden ist, wurde im Osten von heute auf morgen zu einem Kriegsschauplatz. Was nach siebzig Jahren Frieden, auch wenn er manchmal verdammt kalt war, undenkbar schien, ist hier Wirklichkeit geworden: Krieg! Es herrscht wieder Krieg in Europa! Mit modernstem Gerät geführt, sind Tausende Menschen bereits darin umgekommen.

Zur gleichen Zeit sind in der Stadt Charkiw zwei Gedichtsammlungen mit deutscher Lyrik erschienen, zweisprachig, auf Deutsch und Ukrainisch. Zusammengestellt und übersetzt hat sie Oleksandra Kowaljowa, Professorin für Literatur an einer der vielen Hochschulen dieser Stadt und selbst Lyrikerin.

Der eine Band trägt den Titel „Die Bläue“ und umfasst die deutsche Lyrik der Romantik, von Friedrich Hölderlin bis zu dem späten Erben Theodor Storm. Auf 230 Seiten kommt das Beste zusammen, was zwischen 1800 und 1850 in deutscher Sprache an Gedichten geschrieben worden ist: vierundzwanzig Autoren von Novalis, Kleist, Brentano, Chamisso, Eichendorff, Platen, bis zu Annette von Droste-Hülshoff, Lenau und Möricke. Links das deutsche Original, rechts die Neuübersetzung von Oleksandra Kowaljowa. „Meine ganze Liebe“, schreibt sie, „gehört den deutschen Romantikern. Ich bewundere diese reine Atmosphäre, diesen Enthusiasmus“.

Kurz zuvor ist, ebenfalls in Charkiw, die Sammlung mit Gedichten deutschsprachiger Lyrikerinnen erschienen, ebenfalls in beiden Sprachen. Diesmal schlägt die Herausgeberin den Bogen noch weiter: Vom Barock (Katharina Regina von Greiffenberg) bis in unsere unmittelbare Gegenwart (Madeleine Weishaupt, Jahrgang 1970). Dazwischen ist nahezu alles vertreten, was im deutschen Literaturkanon Rang und Namen hat: Karoline von Günderode, Else Lasker-Schüler, Irmgard Keun, Christine Lavant, Ingeborg Bachmann, Friederike Mayröcker.

Ich muss gestehen, dass mich das bewegt: Zur gleichen Zeit, da es gefährlich ist, in Charkiw auf die Straße zu gehen (Kowaljowas Neffe, der mittlerweile auch in Deutschland bekannt gewordene Schriftsteller Serhij Zhadan, ist dabei krankenhausreif geschlagen worden),  erscheinen in der gleichen Stadt zwei Bände mit deutschen Gedichten, frisch  übersetzt. Zwischen den Kampfplätzen und der Druckerei liegen vielleicht nur zwei oder drei Straßen …

Es ist nicht zu erwarten, dass die beiden Lyrik-Sammlungen weite Kreise ziehen werden. Schon gar nicht, dass sie die politischen Machthaber in der umkämpften Region zur Vernunft bringen werfen.

Aber sie leisten viel mehr, und zwar Entscheidendes. Seit den frühen neunziger Jahren habe ich Charkiw mehrfach besucht, im Rahmen der Städtepartnerschaft Nürnberg-Charkiw, und dabei auch Oleksandra Kowaljowa kennengelernt, eine kleine, energiegeladene Frau und begeisterte Pädagogin. Einige Male waren wir an der Pädagogischen Hochschule, an der sie unterrichtet, zu Gast und lasen dort vor aufgeweckten Jugendlichen verschiedener Jahrgänge unsere Texte vor. Zuvor aber hatten die Schüler uns in wunderbarem Deutsch die Gedichte unseres Herkommens vorgetragen. Mädchen, in weißen Blusen und mit einer großen Schleife im Haar, rezitierten Heines „Ich weiß nicht, was soll es bedeuten“ oder „Es gibt so bange Zeiten“ von Novalis.

Sie und manch weitere Generationen von Schülerinnen und Schülern werden in der Ukraine aus diesen beiden neuen Sammlungen deutsche Sprache und deutsche Literatur lernen, mit Herz und Verstand. Wenn sich der Pulverdampf dieses unsäglichen Kriegs längst verzogen hat, anderswohin, wird die stille, einsame Arbeit der Oleksandra Kowaljowa immer noch ihre Früchte tragen.

Wenn die Waffen sprechen, schweigen die Musen, wusste der Lateiner. Aber dieses Schweigen hat einen längeren Atem als der Donner aller Kanonen.