Наука чорнобильських ластівок (Презентація книжки ВІКТОРА ПІНЧЕНКА)

Книжка чорнобильських віршів Віктора Пінченка “Облученная муза” по-справжньому «заряджає»  впевненістю у немарності людського життя і добротою. Передпокровської пори Віктор Михайлович запросив  до письменницького клубу в центрі Харкова колег-літераторів на власний день народження, який став і днем поезії. Він – полковник у відставці, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС,  автор шести поетичних збірок, належить до Харківської обласної організації Національної Спілки письменників України. Остання за часом виходу збірка, про яку й піде мова,   – “Облученная муза.” 

Народився Віктор Михайлович у Старій Водолазі Нововодолазького району Харківської області. Випускник Рязанського вищого  автомобільного інженерного училища. Згодом закінчив і академію.

Йому було 36, коли вибухнув Чорнобиль. 18 серпня  вже заступив на посаду заступника командира з озброєння 25-ї хімічної бригади. Був у небезпечній зоні до 24 жовтня 1986 року.  Першу книжку віршів «Базальт» видав до 15-ї річниці Чорнобиля. До 30-річчя – вже шоста збірка “Облученная муза.”   Написана вона українською і російською мовами.

Жоден із тих поетів, хто розмірковував на презентації про книжку чорнобильця-ліквідатора,  у Чорнобилі не служив, не працював, не жив. Хоча кожен його так чи інакше згадував.  Найближчою до радіоактивно забрудненої зони  була батьківська домівка  Наталки Матюх – в селі Пальчики на Чернігівщині. Можливо, і цей факт вплинув на те, що саме Наталка стала редактором книжки Віктора Пінченка. Процитую учасників зустрічі.

Наталка Матюх. «Збірка, яку подарував мені Віктор Михайлович, потрапила до одного чорнобильця. Він довго її тримав у себе, а потім сказав: «Ні, не поверну нізащо! Перечитуючи цю книжку, я оживаю, я розумію, що жив не марно, недаремно був у Чорнобилі». У квітні 86-го я з 8-мимісячною донечкою була на Чернігівщині у батьків. Прибігла медсестра, сказала, щоб криницю закривали, а з дитиною краще б виїхали. У мене вже була квартира в Харкові, і ми з батьком і Надійкою поїхали туди. З усіх меблів – розкладачка і ванночка для дитини. Батько повернувся на Чернігівщину. Мені було страшно за рідних. Я переживала  невідомість у Харкові, а поставте себе на місце тієї хімбригади, де служив Віктор Михайлович. Він тоді рятував нас, рятує й зараз своєю правдою». (На фото зліва направо: Наталка Матюх, Віктор Пінченко, Ірина Мироненко)

Вячеслав Романовський. «У мене брат-чорнобилець. Він животіє на мізерну пенсію. Муза Віктора Пінченка  –  опромінена, але ніжна і мужня. Я колись писав: «Слова, як сни чорнобильських малят». Пригадую, як 1996 року Віктор приносив свої вірші для аналізу, обговорення. Тоді його підтримали і Аркадій Філатов, і я. 20 років після того – це колосальна  робота над словом. Дарую іменинникові альбом репродукцій видатного пейзажиста Левітана. Хай з’являються і пейзажні рядки у поета».

Анатолій Перерва. «У Віктора Пінченка чорнобильська тема – це те, що болить і живе. Моя юність теж пройшла на рідній для Віктора Михайловича Нововодолажчині, в редакції районної газети. Особливо близький мені вірш про ластів’ят: «Мені взяли й підкинули вночі // Двох ластів’ят, що ніжно пахли літом…»  А я  писав: «Випало з гнізда ластовеня, випала дощів піврічна норма…» Спостерігаю в рідному селі за цими мудрими птахами. Це наука ластівок – як годують пташенят безпорадних, але коли ті дорослішають, вчать самим добувати їжу. Вірш про те, як підкинуті поету безпорадні пташенята виросли і «стали на крило», багато розповів мені про автора, його доброту, його вміння глибоко розуміти природу».

Олександра Ковальова. «У літератури різні функції, але якщо немає естетики, вона перетворюється на обслуговування керівної еліти, якій потрібна служки, а не відверті співрозмовники. А саме відвертості й мужності потребує народ. Тієї мужності, яка себе не рекламує. Віктор Пінченко просто рятував інших. Те, що він пише, не вигадаєш. Треба мати долю, таку, як у нього, складну біографію. А пасіка й прекрасні ландшафти підкажуть, якою саме мовою писати». (На фото Олександра Ковальова і Наталка Матюх)

Володимир Родіонов. «Зачепила його лірика. Згадую, що я був 26 квітня  1986 року в Києві,  каталися на моторці по Дніпру й нічого про катастрофу не знали. А потім уже в Чугуєві бачив, як щодня їхали працювати в Чорнобиль  хлопці із «Швидкої допомоги». Для мене книжка Віктора Пінченка – це символ доброти, що її може нести іншим людина, яка побувала в Чорнобилі у найважчі місяці».

Валентина Шаровська  виконала кілька пісень на вірші іменинника. Особливо зворушливо прозвучала  пісня «Зрелый мед» –  пісня-розшифровка не тільки цієї назви, тотожної заголовку однієї із книжок Віктора Пінченка, а   загалом тієї життєвої пори, коли пасіка вже спочиває, а наука ластівок почнеться аж через півроку. Бажаю всім, а особливо головному герою презентації Віктору Михайловичу дочекатися і повернення ластівок, і молодого меду.  Щоб йому писалися нові рядки, зримі й пронизливі, як оці: «Мати варить вечерю. Пахне медом земля».

Ірина Мироненко

Фото Марії Чумак