О. Ковальова: «Любити все  під небом суще» (рецензія на книгу “Ольга Тільна: На житті настояні слова: Поезії. – Х.: Майдан, 2015”)

Гортаю нову книгу Ольги Тільної і думаю, чого я жду від неї.  Адже від нової книги давно знайомого тобі автора завжди чогось ждеш, та чи завжди знаходиш те, на що чекав? У справжнього поета неодмінно є щось незмінне, це як формула крові, хода, інтонація. В Ольги Тільної вишукуєш  лише їй притаманну прозорість слова, думки, наміру. Чи знаходиш? Практично завжди. ДНК – поняття константне, в поезії також.  Як при такому розкладі вибудовується образний ряд?  Просто чудово, від прозорості він лише виграє. Поет від чогось відштовхується, до чогось лине, на щось орієнтується.  На жаль, останнім часом дуже рідко з’являються  статті-огляди в ракурсі літературних гуртів, течій в рамках одного покоління чи порівняння репрезентантів різних поколінь в аспекті хоча б простої інвентаризації.  Статті про  нових і старих авторів здебільшого носять компліментарний характер. Я аж ніяк не проти такого роду описів творчого процесу, але шкода, що ледь не завжди потуги нашої критики зводяться саме до компліментарного аспекту. Хотілося б, якщо не критики (критиків у нас, як динозаврів,  і з цим уже нічого не поробиш!), то хоча б якоїсь спроби аналізу на рівні читацької уваги. Мабуть, у цьому руслі будуть і мої потуги.  На сьогоднішній день літературна ситуація в Харкові аж ніяк не безнадійна. Відрадно й те, що ряди «оспілчанених» авторів помітно пожвавилися представниками молодшого і зовсім молодого покоління.  Талантів стало густо, їхні пошуки і доробки  варті серйозної уваги.

Варта серйозної уваги і наша авторка. В усьому, за що вона береться, вона намагається досягти досконалості. Така вона в перекладі, така в прозі.  Але поезія – це дещо інше, тим більше, якщо це  поезія сповідальна, основана на біографічному підґрунті, на власних емоціях, які планувати чи імітувати годі! Вони або приходять, або ні. Такі вони –  ці «на житті настояні слова»…

Книга складається з чотирьох розділів. Спробуємо дошукатися до внутрішньої логіки: чому поділ на розділи такий, а не інший?; що складає мегазміст кожного розділу?; Які  внутрішні дороговкази ведуть авторку по її стежках та дорогах…

«Непроханого смутку буревій» – назва першого розділу. Історико-культурні реалії, моральні постулати, естетичні виміри  – ось вони дороговкази на шляху просування в поетичному просторі. Одвічна боротьба добра і зла. Уся історія людства – це суцільна спроба вирватися з мороку. Саме про це йдеться і в епіграфі, взятому із середньовічного слова короля Артура:

«Ми весь час намагаємося протистояти темряві,

яка з ордами варварів насувається з північного сходу.

Поки що нам вдається стримувати морок,

але прийде час – і темрява нас поглине.

Король Артур

Найвідоміший лицар середньовіччя не налаштовує на оптимізм. «Що буде далі?» – це вже питання авторки. На що спроможеться світ, людська спільнота,  література? На що спроможеться людська душа?

 

Слова, слова, самі лише слова –

Казкових чарів тьмяна імітація.

Вже напівмертва чи напівжива,

вона даремно дива сподівається.

5.07.2011

Розмова про боротьбу добра і зла вічна, як білий світ. До яких засобів мовної виразності вдається Ольга Тільна у цій розмові? Знову ж таки – до традиційних: з Біблії, міфології, фольклору.  Найвиразніший у  цьому ряді образ змія, а сама ситуація   налаштовується  аж ніяк не на  песимістичний лад:

і темряви рептилія зажерлива

ковтне не всесвіт, а сама себе.

Звичка авторки ставити дату під кожним віршем – дуже виграшний дороговказ для того, хто хоче вчитатися в контекст, збагнути загальну атмосферу віршів, з’ясувати щось із того, чого немає в словах, але є в підтексті,  заховане в химерних вузликах різних конотацій. Вірші першого розділу написані в передчутті Майдану, передчутті змін в країні:

А Осінь п’яти в калюжах миє –

ламкий,

як іній,

лунає сміх…

Десь позагеттю летить завія

до нині сущих,

що прагнуть змін.

16.11.2013

Лірична героїня поезії Ольги Тільної напрочуд цілісна в своїх намаганнях осягти і світ, і себе в світі. Сповідальний характер  цієї поезії зумовлює і жанрову специфіку, і стильові домінанти. Тому  й не випадає визначити однозначно: наприклад, – у першому розділі переважають громадянські вірші, а в другому, скажімо, інтимна лірика, хоча якась доля істини в цьому є.  Однак, коли людина цілісна, то в неї і вірш про квітку чи листочок чи якесь  інше природне явище прибирає всегалактичних масштабів, рівно, як і найінтимніші душевні порухи.

«Про бажання і гризоти»  – назва другого розділу книги. Тут  багато віршів про природу, пори року, особливо щемливі слова авторка знаходить для осені. Тут і несподівані епітети (пустотлива осінь!), і розгорнуті порівняння (а рядків майбутніх стоголосся бродить у мені, немов вино), і метафори:

* * *

Навіжена, пустотлива осінь

стиха сипле листям за вікном,

а рядків майбутніх стоголосся

бродить у мені, немов вино.

Зачекаю, доки зійдуть смутком

на житті настояні слова,

щоб лишилась тільки чиста сутність…

З неї народжуся я нова.

7.10.2006

Ользі Тільній властива та особлива стриманість емоцій, яка тільки посилює градус тепловіддачі та рівень напруги. Я особисто сприймаю цей невеликий за розміром і класичний за формою вірш (автопортрет на осінньому тлі) як зразок поетичної майстерності.

Взагалі вірші про природу в Ольги Тільної заслуговують на уважне прочитання, адже вони є втіленням природної пластичності образу, виразності образного ряду, тут зустрічається таке злиття душі і довкілля, така дивовижна щирість настроєвого самовираження, що зачіпляє кожного:

* * *

Смородиновий кущ

росте у день безмежний.

Пашіє спраглим лоном

розпушена земля…

Смородиновий кущ

не зрадить і не збреше,

його непишний цвіт

і небо звеселя!

А сонце – кінь баский –

з минулого в прийдешнє

летить і сипле срібло

з-під-золотих копит…

Смородиновий кущ

і день оцей безмежний

(барвистий клаптик щастя)

у мене був – і квит!

19.04.2013

Хорошеве

Одна з тем авторки – пошуки себе в світі, пошуки Бога в світі та у власній душі, пошуки Божої та людської справедливості. Автор ставить питання, читач шукає на них відповіді:

* * *

Шукати відповіді в Бога –

як справедливості в людей.

У рай земний тяжка дорога,

здолає не усяк, хто йде.

Та мудро дивиться на тебе

усевидюща голубінь…

Пірни в серпневе тихе небо –

воно навчить тебе любить.

Любити все під небом суще

отак, як сонце і трава…

Воно своїм найкращим учням

всі таємниці відкрива.

І суд людський, і волю Божу –

все знає небо голубе.

Ти теж, як небо, стати можеш,

коли зрікаєшся себе.

26.08.2008

Євпаторія

Читач цими рядками спровокований задуматися та  зіставити віру в Бога і просту людську совість.  Чи всі віруючі здатні чинити по совісті? Чи не вигідніше багатьом людям  просто маніпулювати вірою в Бога в своїх інтересах? Як часто нам зустрічаються люди, які скрізь і повсюди виставляють свою начебто віру в Бога, а чинити по совісті неспроможні! Що ж може навчити людину стати кращою?  Авторка мудро радить своїм читачам довірливо пірнути в серпневе тихе небо, бо саме воно навчить «любити все під небом суще отак, як сонце і трава…». Отже, найкраща вчителька для людської душі, це сама мати-природа. Найкраща істина – стара…

Цікавим пошуком поетичної форми в новій книзі є її спроба використати досвід народнопісенної стихії:

 

Ой матінко рідна, ой таточку любий!

І що ж це про мене казатимуть люди?

Що милий подався дурнішу шукати,

покинув мене без вини винувату.

1.07.2014

Хорошеве

У багатьох віршах Ольги Тільної до загального начебто нейтрального емоційного настрою  долучається  іронія та самоіронія, часом легка, ледь відчутна, часом гостра, на грані сарказму. До  пошуків нових можливостей самовираження засобами народної пісні ми ще повернемося, гортаючи сторінки останнього розділу.

Буденні, прості зізнання  – назва третього розділу. Малий світ,  сфера інтимної лірики, пошуки порозуміння двох, пошуки всесвітньої гармонії через гармонію двох сердець.

* * *

Він любить себе у віршах,

вона його – попри все,

не відаючи, навіщо

в собі ту любов несе.

Він хукає на долоні,

вона – на віконне скло,

щоб, Боже, бодай на ньому

обом їм тепліш було.

Він знає усе, що буде,

вона – чого й не бува…

Єднають їх пересуди

і витоптана трава.

24.10.2006

У цьому невеликому вірші розгортаються великі простори  не лише для стилістичного, але й перед усім для аналізу психологічного.  Жіноче і чоловіче начало. Причини непорозуміння виписані тонким різцем майстра, штрихи начебто побіжні, але точні та непомильні.  Тут визначну роль відіграє художня деталь, для кожного жесту, кожного вчинку та помислу – своя. Світ чоловічого егоїзму і світ жіночої мудрості. Надзвичайно місткий вірш, який має несподівано геніальне закінчення, непомильно  вихоплене із усіх можливих.

Інтимна лірика Ольги Тільної просякнута то тихим смутком, то щирим замилуванням, то розчаруванням.  Зустрічаються на цих стежках і світлі, вірніше, просвітлені настрої,  оптимізм зраненої душі, який перевертає  і душу читача.

Травиця ще не скрізь повипиналась,

а мені вже маряться весняні розсипи кульбабок.

Чи не тому, що вони нагадують нашу любов?

Нетривкий цвіт обпікає душу,

довго і болісно облітає,

зіщулюється, зсихається…

Лишаються тільки стебельця,

що снять і снять

(навіть під снігом!)

розкошами сонячних поцілунків.

14.04.2013

Наведений вище вірш цікавий також як спроба неримованої поезії з вільним ритмом.  Двоплановість зображення, властива народній поезії (людські настрої на фоні  явищ природи) і філософічна  розважливість роздумів на тему часоплину (все йде, все минає). Зоровий контраст, психологічний конфлікт. Вибір слова, аскетизм і вимогливість. Тихий смуток в душі читача.

Гуки – назва четвертого розділу.  Тут варто звернути увагу на багатозначність слова «гук»: 1) звук, крик; 2) водоспад (гуцульський діалект).

Парне римування, коротка пісенна фраза, піднесеність ритму, певна урочистість, – усе це настроює читача на щось високе і святкове.

Догорає ватра,

і уже не варто

думати про завтра,

бо воно вже тут.

Промені невпинні

гладять горам спини,

з неба у долини

благодать несуть…

11.08.2009 у лісі біля с. Карпати

* * *

Авторка пробує вплести в свою мову особливості гуцульського діалекту:

 

Латорице, Латорице,

чом ні з ким не радила си,

як з каміннєм бавила си

й утікала в світ?

І хіба не виділа,

шо із русла витікла?

Єдна тая витівка

наробила бід.

– Я текла любісінько

до сестриці Тисоньки

і співала пісеньку

про спекотний день.

Стрівалась з потічками –

і ставала річкою…

Я не хтіла нишкнути

поблизу людей.

– Дано мені горами

душу невпокорену.

Чужинськими ордами

не лякай мене.

Я босячка-Латориця,

грішниця і каторжниця.

Я не вмію скаржитися

на життє земне.

12.08.2009. У с. Карпати

В основі пісні спроба діалогу (голоси-гуки), тонка гра алітерацій та асонансів. Свою стилетвірну роль відіграють також демінутивні суфікси, які взагалі притаманні поезії, що твориться на основі народнопісенної традиції. Пошук плідний і цікавий.

Для Ольги Тільної Карпати – то високий олтар, то магніт, який  постійно притягує і вабить душу, який надихає. Авторка рясно вживає карпатські та закарпатські топоніми, які надають поетичним текстам специфічного локального колориту,   плетуть свої зримі та утаємничені конотативні  зв’язки,  нарощують смисл.

Варто наголосити на тому, що нова книга Ольги Тільної дуже замислена, в ній багато густого і водночас прозорого змісту, природна мудрість слова, в ній   багатошарові конотації. Хто книги не читає, а поспішно передивляється, тому за таке читання  краще не братися.  Це книга для іншої категорії читача: вдумливої, освіченої, уважної, налаштованої на щирість та відвертість.

 

Олександра Ковальова, м.Харків