• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Тамара СЕВЕРНЮК: «МУЗИКА, ЯК І ПОЕЗІЯ, Є СКРІЗЬ»
Художниця на даху дому пілігримів – додатковий арт-об’єкт →

«Бджоли привчили до дисципліни». Полковник-чорнобилець, поет Віктор Пінченко

Опубліковано в 29 Жов, 2019 Прокоментуй! 1 083 переглядів

Віктор Михайлович народився у Старій Водолазі на Харківщині під Покрову 70 років тому. Річка його дитинства – Мжа. Як сам каже, «тоді природа полюбила мене, а я полюбив природу». Життєва дорога пішла від тихої Мжі до смертоносної Прип’яті, межі життя і смерті. Тож говоримо у студії радіо про його ювілейну книжку віршів «Течія долі».

Віктор Пінченко був у Чорнобилі заступником командира 25 хімічної бригади, яка працювала безпосередньо на станції. Всього 2 200 людей, 650 одиниць різної техніки. «Тим, можна сказати, парадом, довелося мені крутити, його автотехнічним забезпеченням».

– Чи можна було в тих умовах «піти проти течії» або тільки виконання наказу?

– Там не давали думати. Тільки  стисло – виконання наказів. Ніхто з офіцерів, які відповідали за підлеглих, не хотів зайвий ризик брати на себе.  Комплектували бригаду з тодішніх округів, розташованих на території України. Прикарпаття, Одеса, Київ, Харків. Росіян у нас не було. Працювали в секретному режимі. Не можна фотографуватися, навіть зайве говорити. Було 6 кегебістів, які стежили за нами. Ще контролювали політпрацівники, замполіти у батальйонах. Ми їх остерігалися й навіть боялися.

– Ви встигали зателефонувати додому?

– З телефоном було важко, але я кілька разів телефонував начальнику військової кафедри автодорожнього інституту в Харкові, куди я приїхав служити. Для цього їздив у Іванкове і Горностайпіль.  У Горностайполі вахта була, телефон. Я запитував у начальника кафедри, коли ж мене замінять, бо обіцяли місяць. А пробув там 67 діб. Коли пішло на другий місяць, мене вже почало трясти потроху. Вихідних не було. У неділю шикувалася бригада – довести до всіх нові завдання, підбити підсумки. І говорити неможливо було – усі страшенно кашляли. Уже на третю добу пішов у нас оцей кашель. Стоїть майже дві тисячі людей і оцей нестерпний хрип. Неможливо було говорити з людьми.

– Ви подивилися іноземний серіал про Чорнобиль?

– Він мене не зачепив. Багато чогось награного. Я, можливо, бачив завдання з іншого боку. Мав службовий УАЗ, об’їздив ним чимало в зоні.

Це так побачив кіносценарист, а насправді там більше страху було. І ми його ніби й не помічали тоді, бо були молоді. Там я свій 37 день народження зустрів.

-Вас тоді хтось привітав?

– Привітав командир Олександр Михайлович Мамиченко, а ще начальник політвідділу, звали його Володя. Ми всі були в одному званні – підполковниками. Посиділи трішки ввечері. Спиртне заборонялося. Контролювали, щоб спиртне не потрапляло в зону, а одеколон ми не пили (посміхається).

-Ви ж і вірші писали там?

-Написав тоді 4 вірша. Коли збирався їхати, попереписував начальнику політвідділу, командиру.  Перший вірш був «Эти были я видел своими глазами, черной лентой вплетаются в судьбы они».  Вірші російською мовою – у другій частині книжки «Течія долі». Першу склали ті, що писалися вже на Харківщині, через багато років після Чорнобиля.

-Вас рятують не тільки вірші,  робота на землі, життя в селі, а й пасіка?

-Ще в дитинстві до нас у двір привозили пасіку із селища Високого. Вона кілька років стояла і в діда мого у дворі.  Можна сказати, я ріс  на тій пасіці, привчався. І пізніше, коли служив у Німеччині, почав збирати книжки про бджільництво, читати. І коли вже звільнився із Збройних Сил, купив перші чотири сім’ї бджіл.  Та ще рій до мене прилетів. Поступово я довів свою пасіку до 40 вуликів. Зараз їх значно менше. Бджоли мене привчили до дисципліни. Я вже 27 років не дружу з алкоголем, а вони це відчувають. Цигарок теж не курю. Я із бджолами, як із курчатами, ніколи не кусають мене. Є в мене й костюм пасічника, а починав з білого халата і нарукавників. Білий колір не обов’язково для костюма пасічника. Є салатний, коричнюватий. Іноді мені здається, що шерстяний коричневий для бджіл не підходить – я їм ведмедя нагадую в ньому (сміється).

-Окрім музики бджіл, що любите слухати?

-Тиху, народну музику. Ще до армії я працював кіномеханіком, крутив музику для танців. Потім у Рязанському військовому училищі відповідав за радіовузол. Наслухався різної музики. Було, що в неділю поставиш колонки біля клубу й починаєш на все  крутити. До мене бігли – «Прибери звук!» Я відтоді ніби дисциплінованішим став.

Книжка віршів «Течія долі» – це півтисячі сторінок без ілюстрацій і фото. Щоденник? Сповідь? Малюнки з натури? Кожен знайде собі те, що шукає.

Гірлянди з шишок і горіхів

Та позолочених листків

Зліпила осінь. І на втіху

Всіх звірів, птиць, лісовиків

Підвісила. Як тішать око!..

Стою, міркую навздогад:

Ну звідки тут живе бароко,

Що потіснило авангард?

         Модерного, постмодерного, авангардного і химерного пишеться у наші дні багато. Може, то бджоли привчили Віктора Пінченка терплячій поблажливості, бо написав «Ми всі чудотворці» і вибачився «Пробачте, зорі, – в тім, що ви поблідли, напевно, є десь і моя вина». Острівцем надії залишається батьківське село. «І пасіка моя гуде – так, як вона  лиш вміє».

Ірина Мироненко

Віктор Пінченко , Ірина Мироненко

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк