Над Іспанією – безхмарне небо

Ця стаття приурочена до саміту НАТО, який пройде з 29 червня в Мадриді і затвердить стратегію альянсу до 2030 року. Авторка – українська письменниця Агнія Богун, харків’янка, яка перебуває зараз в Іспанії серед біженців внаслідок війни з Росією. Стаття перекладена іспанською мовою. На фото – центр для українських біженців у Мадриді.

Він стоїть, спершись на милиці, і дивиться з балкону, як вирує життя в мирному місті. За столиками випиває безтурботна гарно вбрана публіка.З вереском бігають діти, фліртує молодь. Літо в розпалі, кінець тижня. В небі сяють феєрверки, і чоловік на милицях мимоволі здригається від вибухів. Фієста…
Я спостерігаю цю картину в Мадриді 2022 року, і на згадку спадає однойменний роман Хемінгуея, “Фієста”, написаний 100 років тому. Молодий ветеран не може викинути з серця страшний досвід, зануритись у світ розваг і забуття. Скалічені душа і тіло змушують залишатись осторонь на святі життя, шукати відповідь, чому саме йому випав такий жереб: цей біль і втрати.
Хемінгуей писав свій роман після жахів І-ї світової, коли Париж насолоджувався життям, а в Іспанії молоді вродливі тореро гралися зі смертю лише на арені кориди.
Пройшло 10 років, і страшна війна прийшла в Іспанію. Король Альфонсо ХІІІ зрікся престолу. Почалася боротьба за владу, і у 1936 році всі громадяни країни: тореро, клерки, робітники – взялися за зброю. Свій наступний роман про події в Іспанії Хемінгуей назвав дуже красномовно: “По кому б’є дзвін”. Він б’є по тобі, бо серед великого горя ніхто не залишиться осторонь.
Тоді, в 30-ті роки минулого століття, Іспанія стала ареною гібридної війни, бо за деклараціями політики невтручання приховувалося постачання зброї, випробування новітніх засобів вбивства, диверсійні операції, економічний та дипломатичний тиск. То була репетиція ІІ-ї світової: на Піренейському півострові Радянський Союз підтримував владу республіканців, а Німеччина та Італія – націоналістів на чолі з генералом Франко. Золотий запас іспанської держави в обмін на зброю прибув до Одеси і розчинився в Москві. 500 тисяч загиблих, 450 тисяч біженців – ціна трирічного протистояння. Тисячі іспанських дітей прибули тоді в наші міста і були тепло прийняті простими людьми. Так само, як зараз приймають українців тут, в Іспанії.
Я поспілкувалася з нашими військовими, які після поранення проходять реабілітацію у Мадриді. Якби державні таємниці були в руках цих людей, ворог точно ні про що б не дізнався. Спецслужби і високопосадовці країни можуть повчитися вірності обов’язку в цих мужніх вояків. Вони знаходяться тут завдяки програмі допомоги. Лікують складні переломи, контузії, чекають на протезування. Допомога пораненим повинна бути термінова і комплексна, тому це стало викликом для іспанських медиків, які звикли неспішно працювати в мирних умовах. Вояки з вдячністю згадують своїх польових хірургів, що творять дива майже голіруч. Якби їм ще й сучасне обладнання!..
На моє запитання, про що мріють наші захисники, вони дружно відповіли, що скоріше хотіли б додому. Там все своє, рідне: сім’я, будинок, природа. Саме за це вони і йшли на війну.
А хто для вас – ворог? Який він, чим відрізняється?
Ну, це просто. Той, хто прийшов зі зброєю на нашу землю, є ворогом і буде знищений.
А вас не лякало, що сили нерівні? Чи відчували ви перевагу ворога в живій силі і в озброєнні?
Ні, ми про це не думали. Є три відважні народи, які ніколи не здаються і б’ються до останнього. Це чеченці, грузини і українці. Нам з перших днів війни передрікали поразку. А ми встояли і досі стоїмо. І з чеченцями та грузинами доводилося воювати пліч-о-пліч.
Жінка-військова на візку з гіркотою дивиться на тих біженців-чоловіків, хто зловживає гостинністю чужої країни, прикривається дітьми і почувається, як на курорті. Так було в усі часи: кому війна, а кому – мати рідна. Але переважна більшість біженців – жінки з малими дітьми. В когось – чоловіки на війні або в полоні, в других – зруйнована домівка, треті дивом вирвалися з окупації. Велика спільна біда розбивається на скалки доль окремих людей. Повинно пройти багато часу, щоб залікувати рани і знов зібрати розпорошених по різних країнах громадян.
Як ви потрапили на війну? – питаю іншого пораненого.
Я свого часу служив в армії, дослужився до прапорщика і звільнився. А у лютому цього року вирішив повернутися до лав військовослужбовців, щоб боронити свою сім’ю і свій край.
Що стало для Вас несподіванкою в цій війні?
Поводження місцевого населення на Донбасі. Ці наші співгромадяни можуть будь-якої миті встромити ножа в спину, здати наших вояків ворогу.
Деякі експерти кажуть, що війна може тривати довго.
Я бачив землю, на якій пройшли бої. Це страшно, воронка на воронці, не залишається нічого. Там, де були скромні будиночки простих людей, – випалена пустеля. Пройдуть десятиліття, перш ніж розмінують ці поля, побудують житло і знов посадять пшеницю.
Пікассо під враженням страшних бомбардувань Іспанії у 1937 році написав промовисту картину “Герніка” як попередження людству. Але смертовбивство досі триває, зараз вщент зруйновані наші прекрасні міста: Маріуполь, Охтирка, Чернігів, Гостомель. В мій рідний Харків кожного дня летять касетні бомби і крилаті ракети. Руйнують те, що будувалось століттями, і вбивають мирних людей, яких в Україні досі залишається вдесятеро більше, ніж тих, хто її покинув.
100-тисячна українська діаспора в Іспанії простягнула руку допомоги 100 тисячам біженців. Кожен з українців зараз робить, що може, для перемоги: активісти щодня пікетують посольство країни-агресора в Мадриді, співаки об’єднують і піднімають дух людей, журналісти висвітлюють події. Згадаємо ще одну крилату фразу з минулого: “No pasaran” (Вони не пройдуть!). Спільні зусилля українців і світу спинять людожерську навалу.
Тому зараз, коли в Мадриді готуються до саміту НАТО, в руках Іспанії – майбутнє світу. І кодова фраза – “Над Іспанією – безхмарне небо”, – яка послужила сигналом до початку колишньої війни, тепер може отримати позитивний сенс, забезпечивши мирне небо Україні, яка сьогодні стікає кров’ю і просить про допомогу.

Агнія Богун