• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Стаття на підтримку України опублікована на іспанському сайті Infolibre
Роздуми під куполом Рейхстагу →

Над Іспанією – безхмарне небо

Опубліковано в 27 Чер, 2022 Прокоментуй! 479 переглядів

Ця стаття приурочена до саміту НАТО, який пройде з 29 червня в Мадриді і затвердить стратегію альянсу до 2030 року. Авторка – українська письменниця Агнія Богун, харків’янка, яка перебуває зараз в Іспанії серед біженців внаслідок війни з Росією. Стаття перекладена іспанською мовою. На фото – центр для українських біженців у Мадриді.

Він стоїть, спершись на милиці, і дивиться з балкону, як вирує життя в мирному місті. За столиками випиває безтурботна гарно вбрана публіка.З вереском бігають діти, фліртує молодь. Літо в розпалі, кінець тижня. В небі сяють феєрверки, і чоловік на милицях мимоволі здригається від вибухів. Фієста…
Я спостерігаю цю картину в Мадриді 2022 року, і на згадку спадає однойменний роман Хемінгуея, “Фієста”, написаний 100 років тому. Молодий ветеран не може викинути з серця страшний досвід, зануритись у світ розваг і забуття. Скалічені душа і тіло змушують залишатись осторонь на святі життя, шукати відповідь, чому саме йому випав такий жереб: цей біль і втрати.
Хемінгуей писав свій роман після жахів І-ї світової, коли Париж насолоджувався життям, а в Іспанії молоді вродливі тореро гралися зі смертю лише на арені кориди.
Пройшло 10 років, і страшна війна прийшла в Іспанію. Король Альфонсо ХІІІ зрікся престолу. Почалася боротьба за владу, і у 1936 році всі громадяни країни: тореро, клерки, робітники – взялися за зброю. Свій наступний роман про події в Іспанії Хемінгуей назвав дуже красномовно: “По кому б’є дзвін”. Він б’є по тобі, бо серед великого горя ніхто не залишиться осторонь.
Тоді, в 30-ті роки минулого століття, Іспанія стала ареною гібридної війни, бо за деклараціями політики невтручання приховувалося постачання зброї, випробування новітніх засобів вбивства, диверсійні операції, економічний та дипломатичний тиск. То була репетиція ІІ-ї світової: на Піренейському півострові Радянський Союз підтримував владу республіканців, а Німеччина та Італія – націоналістів на чолі з генералом Франко. Золотий запас іспанської держави в обмін на зброю прибув до Одеси і розчинився в Москві. 500 тисяч загиблих, 450 тисяч біженців – ціна трирічного протистояння. Тисячі іспанських дітей прибули тоді в наші міста і були тепло прийняті простими людьми. Так само, як зараз приймають українців тут, в Іспанії.
Я поспілкувалася з нашими військовими, які після поранення проходять реабілітацію у Мадриді. Якби державні таємниці були в руках цих людей, ворог точно ні про що б не дізнався. Спецслужби і високопосадовці країни можуть повчитися вірності обов’язку в цих мужніх вояків. Вони знаходяться тут завдяки програмі допомоги. Лікують складні переломи, контузії, чекають на протезування. Допомога пораненим повинна бути термінова і комплексна, тому це стало викликом для іспанських медиків, які звикли неспішно працювати в мирних умовах. Вояки з вдячністю згадують своїх польових хірургів, що творять дива майже голіруч. Якби їм ще й сучасне обладнання!..
На моє запитання, про що мріють наші захисники, вони дружно відповіли, що скоріше хотіли б додому. Там все своє, рідне: сім’я, будинок, природа. Саме за це вони і йшли на війну.
А хто для вас – ворог? Який він, чим відрізняється?
Ну, це просто. Той, хто прийшов зі зброєю на нашу землю, є ворогом і буде знищений.
А вас не лякало, що сили нерівні? Чи відчували ви перевагу ворога в живій силі і в озброєнні?
Ні, ми про це не думали. Є три відважні народи, які ніколи не здаються і б’ються до останнього. Це чеченці, грузини і українці. Нам з перших днів війни передрікали поразку. А ми встояли і досі стоїмо. І з чеченцями та грузинами доводилося воювати пліч-о-пліч.
Жінка-військова на візку з гіркотою дивиться на тих біженців-чоловіків, хто зловживає гостинністю чужої країни, прикривається дітьми і почувається, як на курорті. Так було в усі часи: кому війна, а кому – мати рідна. Але переважна більшість біженців – жінки з малими дітьми. В когось – чоловіки на війні або в полоні, в других – зруйнована домівка, треті дивом вирвалися з окупації. Велика спільна біда розбивається на скалки доль окремих людей. Повинно пройти багато часу, щоб залікувати рани і знов зібрати розпорошених по різних країнах громадян.
Як ви потрапили на війну? – питаю іншого пораненого.
Я свого часу служив в армії, дослужився до прапорщика і звільнився. А у лютому цього року вирішив повернутися до лав військовослужбовців, щоб боронити свою сім’ю і свій край.
Що стало для Вас несподіванкою в цій війні?
Поводження місцевого населення на Донбасі. Ці наші співгромадяни можуть будь-якої миті встромити ножа в спину, здати наших вояків ворогу.
Деякі експерти кажуть, що війна може тривати довго.
Я бачив землю, на якій пройшли бої. Це страшно, воронка на воронці, не залишається нічого. Там, де були скромні будиночки простих людей, – випалена пустеля. Пройдуть десятиліття, перш ніж розмінують ці поля, побудують житло і знов посадять пшеницю.
Пікассо під враженням страшних бомбардувань Іспанії у 1937 році написав промовисту картину “Герніка” як попередження людству. Але смертовбивство досі триває, зараз вщент зруйновані наші прекрасні міста: Маріуполь, Охтирка, Чернігів, Гостомель. В мій рідний Харків кожного дня летять касетні бомби і крилаті ракети. Руйнують те, що будувалось століттями, і вбивають мирних людей, яких в Україні досі залишається вдесятеро більше, ніж тих, хто її покинув.
100-тисячна українська діаспора в Іспанії простягнула руку допомоги 100 тисячам біженців. Кожен з українців зараз робить, що може, для перемоги: активісти щодня пікетують посольство країни-агресора в Мадриді, співаки об’єднують і піднімають дух людей, журналісти висвітлюють події. Згадаємо ще одну крилату фразу з минулого: “No pasaran” (Вони не пройдуть!). Спільні зусилля українців і світу спинять людожерську навалу.
Тому зараз, коли в Мадриді готуються до саміту НАТО, в руках Іспанії – майбутнє світу. І кодова фраза – “Над Іспанією – безхмарне небо”, – яка послужила сигналом до початку колишньої війни, тепер може отримати позитивний сенс, забезпечивши мирне небо Україні, яка сьогодні стікає кров’ю і просить про допомогу.

Агнія Богун

Агнія Богун

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Журнал «Харків. Lit» – продовжений політ
  • Пісня в юрті від «спартанця»
  • Майї Львович – 90!
  • Ольга ТІЛЬНА: “Перемога буде за нами, хоча й настане вона нескоро”
  • «Буковинський журнал» підтримує Харків
  • “Маринчин передпокій”: твір молодої харківської письменниці Мар’яни Буранової
  • Премія імені М.Чабанівського 2023

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Кириченко Ковальова Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий еміґраційна література малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк