• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Ольга ВОЛКОВА: «ДАВИД ПЕРЕМІГ ГОЛІАФА, ХОЧА В ЦЕ МАЛО КОМУ ВІРИЛОСЬ»
Стаття на підтримку України опублікована на іспанському сайті Infolibre →

Наріжний камінь євроцивілізації

Опубліковано в 6 Вер, 2022 Прокоментуй! 162 переглядів

           

                                    Чарівність книг у тому, що вони зшиватимуть

                                                                    клаптики Всесвіту в єдине ціле.

                                                                                                           Рей Бредбері

Якщо в людини чи людської спільноти не коротка історична (вона ж національна)пам’ять, то вона дозволяє нібито давноминуле використовувати, застосовувати  в сьогоденні. Бо воно не втрачає актуальності. От цієї весни українці змушені були вкотре відстоювати й відвойовувати своє законне, може, й виключне право на прадавню історичну спадщину. Бо хто ми без неї? Або взагалі ніхто, або невід’ємна частина чогось цілого.

Навесні знову треба було знову збройним чином захищати, зокрема, й Київ. Та, власне, це треба робити й зараз, бо лише Богу відомо, коли ситуація стане безпечною. Але захист нашої одвічної й довічної столиці полягає і у відсічі спробам чужинців присвоїти собі потужний  історичний потенціал міста,  а також спробам вкоротити йому віку (як у перспективі, так і в ретроспективі).

Одним з дієвих оборонців Києва й загалом Великої України в цьому плані є історик Георгій Чорний. (Щодо назви країни – то якщо колись була Велика Скіфія, нині є Велика Британія, то хіба в нас менше величі? Будемо живі – може, й назву змінимо, не забувши при цьому Русь. Як є малий і великий герби).

Георгій Петрович у своїх історичних дослідженнях  та численних публікаціях не втомлюється наголошувати на тому, що минувшину треба аналізувати трьома паралельними, взаємодоповнюючими шляхами чи методами: археологічним, генетичним і лінгвістичним. Щодо генетичного – то хтозна, чи за іншого розвитку подій не було б спроби причепити Г. Чорному ярлик ідеолога нацизму. Бо якщо тут усі нацисти, то, мабуть, є й ідейні натхненники?

Що ж до Києва, то на тій землі люди живуть вже кілька тисяч років. А  вчений доводить шляхом поєднання трьох згаданих наук, що саме місто існувало вже за життя давньогрецького географа Птолемея (ІІ ст. н.е.) під назвою Метрополіс.(це й була перша з нині відомих писемна згадка). А нинішню свою назву воно отримало від давніх поселенців, якими були протофінські племена, предки сучасного фінського й споріднених з ним народів. Назва ж походить від слова «кіфа», тобто камінь, і означало, мабуть, кам’яні пороги на старому річищі Дніпра, нині поховані під нанесеним грунтом.

Слово набуло поширення, увійшло і в грецьку мову, що нею написане і Євангеліє від Івана, де Ісус називає свого учня Симона «Кіфою»  – каменем, на якому стоятиме церква. А загальновідоме грецьке ім’я  Петро стало синонімом.

А хіба камінь в образному розумінні не означає твердиню, оплот,  а далі логічно –й фортецю? В тім числі й фортецю духовності. 

Мабуть, розумів це й один з наших пророків – Микола Гоголь, який знав, а головне – відчував історію України краще й досконаліше від чужинців, обтяжених науковими званнями, та не обтяжених любов’ю до цієї землі. Нічого простого й однозначного, надто щодо України, в його творчій та епістолярній спадщині нема, тому її треба й далі досліджувати. Вже на зорі Незалежності, 1990р. у львівському журналі «Дзвін» №7 опубліковано статтю літературознавця Івана Сенька про повість «Страшна помста». Там  автор фактологічно переконував (мене, як читача, таки переконав), що в образах побратимів Івана і Петра  Гоголь показав головних дійових осіб європейського політичного театру початку XVIII ст. Чесний козак Іван, що згинув як жертва  віроломства—це, безперечно, наш гетьман Мазепа.  А зрадник Петро—це його опонент, московський цар-імператор, що не те що знехтував взятими на себе обов’язки сюзерена, а потоптався по них, як і по своїй лицарський честі.     

Але погляньмо на ще одну нероздільну пару гоголівських персонажів. Це  герої притчі в останній главі першого тому «Мертвих душ» —  Кифа Мокійович і  Мокій Кифович. Як і Христові притчі, цю теж не можна розглядати бездумно-прямолінійно. Але якщо Ісус змушений був сам розтлумачувати, більш того – розжовувати свої притчі слухачам, навіть учням, то в Миколи Васильовича такої змоги не було. Згадайте історію про видання «Мертвих душ», коли рукопис до останнього був під загрозою заборони цензурою. Тому Гоголь теж небезпідставно сподівався, що в його читачів на плечах не казанки, а голови. І вони розуміють більш ніж прозорий натяк: Кифа – це тогочасний Київ, а Мокій – Москва. Не як місто, а як суспільне явище.

Кифа–це тодішній малоросійський добродушний небагатий поміщик- хуторянин, яких Гоголь знав і зобразив чимало. Його характерне заняття – це філософські роздуми, здебільшого безплідні, але які й шкоди не завдали нікому. Хіба що пропадали марно творчі, інтелектуальні сили нації.

Хіба не впізнаєте типово гоголівську іронію щодо своїх земляків- сучасників? Той самий знаменитий сміх крізь сльози.

А Мокій Кифович – це син Кифи Мокийовича. Тут теж все ясно, Москва молодша за Київ і по суті є його дітищем, породженням. Для хай не фахового історика, але фахівця в історії – Гоголя – це не підлягало сумнівам.

Та в Мокія була інша вдача. Міг ненароком когось і прибити і руку зламати. Комусь у домі чи з сусідів. Та загалом, пише автор, він був чоловік доброї душі.

Ну хто б цьому мав сумніви? Ми за кілька століть у цьому пересвідчилися й далі переконуємо навіть самих себе, що це сусід непоганий, іноді, щоправда, незграбний, а часом трохи буйний. Але ж адвокати, ферштейнери були і тоді, знаходяться і зараз, і не хочуть, щоб Мокія «назвали зовсім собакою», а «битися з ним пізно». І Мокій Кифович продовжуватиме богатирські свої подвиги.

Чи змінилося щось за 180 років від появи «Мертвих душ», хай кожен вирішує для себе сам. Я ж маю додати ніби й загальновідому річ, але про неї постійно доводиться нагадувати: окрім археологічного, генетичного і лінгвістичного методів дослідження минувшини, є ще й вивчення і нове прочитання друкованих джерел. Історик Георгій Чорний почувається там як у своїй органічній стихії й ним теж активно користується. Радить і вам. І я також раджу.

                                                                                     Володимир Вакуленко

                                                                                     Сахновщина

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Пам’яті Райнгарда Кнодта
  • «Буковинський журнал» про Григорія Сковороду
  • Презентація антології “До Григорія Савича”
  • СТЕЖКАМИ СКОВОРОДИ. Передмова до антології творів харківських письменників, присвяченої 300-річчю від дня народження українського любомудра
  • Вітаємо нашого німецького побратима з високою нагородою!
  • День народження Віктора Бойка
  • Ольга ВОЛКОВА: «ДАВИД ПЕРЕМІГ ГОЛІАФА, ХОЧА В ЦЕ МАЛО КОМУ ВІРИЛОСЬ»

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Кириченко Ковальова Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий еміґраційна література малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк