«Буковинський журнал» про Григорія Сковороду

3-4 число за 2022 рік журналу, який виходить у Чернівцях,  відкривають  публікації, об’єднані рубрикою «Віхи 300-літньої дати». Стаття доктора педагогічних наук, громадського і політичного діяча Георгія Філіпчука «Силомудрість творення душі»

переосмислює значення ідей Сковороди в умовах війни. Антоніна Царук запропонувала екскурс осягнення спадщини філософа українськими письменниками,  починаючи від Шевченка («Сковорода в українській літературі помежів’я як мірило внутрішньої свободи і самореалізованості»). Найбільше уваги приділено матеріалам, які написані критиком і публіцистом, незабутнім Валерієм Дяченком («Черпаймо з криниці мудрості Григорія Сковороди!», «Потоп зміїний» як завершення полемічних змагань» і «Сентенції-придибенції із саду Сковороди»).

«Кого очі не бачать, за тим серце не болить». Ця приказка не стосується головного редактора «Буковинського журналу», письменника Мирослава Лазарука. Передчасна смерть Валерія Дяченка, з яким він спілкувався ще з «прапорянських» журнальних років нашого земляка, не перекреслила бажання друкувати надіслані «несамовитим критиком» із Харкова нотатки про мандрівного філософа і «ГЛАС», тобто гуманітарно-літературну асоціацію Сковороди, яку заснував, очолював і виправдовував її назву стихійною роботою Валерій. Як колись «Прапор» (нині «Березіль») не зациклювався на регіональних темах і персоналіях, друкував авторів з усієї України та діаспори, зокрема, й чернівецькі  рецензії та полемічні матеріали Мирослава Лазарука, так і «Буковинський журнал»  давно має статус і популярність  всеукраїнського видання, тож природно звертається до неопублікованих за життя текстів Валерія Дяченка. Що таке «українськість мислення», заповіт сродної праці з веселим серцем? Про це далі – у статті, де є й таке місце: ««Ми  сотворимо  ліпше  свiтло. Створимо день веселiший», – твердо переконував своїх сучасникiв мiстично прозiрливий пророк Сковорода. Вiн стурбований тим, що день нинiшнiй, свiт сучасний України поринув у глибокий, майже  летаргiйний  сон:  «Весь  свiт  спить…  …  Спить  глибоко,  простягнувшись, наче вбитий об землю. А наставники, що пасуть Ізраїля, не лише не будять, а ще й погладжують: «Спи, не бiйся! Мiсце хороше. Чого лякатися?..»» . Якi пророчi слова! Чи не цi сковородинські «пастухи Ізраїлевi» й сьогоднi випасають Україну, заколисуючи нарід байками про ліпше життя серед суцiльної руїни?»