Опубліковано | 15 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Вся биография поэта Васыля Борового – в его непридуманных стихах. В его воистину народных песнях – откровениях, инвективах и плачах – подлинная хронология страшного времени, выпавшего на долю поэта и катаржанина, и на долю его, – да нет, нашего с ним! – народа. Читати далі
Опубліковано | 11 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Цьогоріч ми відзначаємо 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Тож історикам журналістики варто особливу увагу приділити рецепції «Кобзаря» в українській літературній критиці, зокрема в тій, яка протистояла радянським інтерпретаторам з їхніми твердими намірами вихолостити національно-визвольний зміст Шевченкової творчості, звести його до соціальної проблематики, оголосити «поетом передпролетаріату», «співцем бідноти», «поетом наймитів»[1]. І так далі в такому ж дусі.
Творець чинного націоналізму Д. Донцов, який справив грандіозний вплив на українську суспільну свідомість першої половини ХХ ст., був іще й самобутнім літературним критиком. Про це часто забувають, бо його слава як політика, ідеолога, філософа затьмарює його літературно-критичні здобутки. Тимчасом свої ідеологічні побудови Д. Донцов часто здійснював саме на літературному ґрунті, розуміючи, що могутній і потужний арсенал української літератури мусить бути використаний для завдань національно-визвольної боротьби, оскільки саме література має засадничо невичерпне в горизонтальному й у вертикальному сенсі коло споживачів. Читати далі
Опубліковано | 8 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Ушкалов Л.В.
ISBN 978-966-372-565-9
До нової книги професора Леоніда Ушкалова ввійшло півтора десятка статей, написаних упродовж 2010-2013 років. У них розглядається низка історико-літературних, філософських, богословських та культурологічних питань, пов’язаних передовсім із творчістю Григорія Сковороди (1722-1794) й Тараса Шевченка (1814-1861). Крім того, автор аналізує проблематику українського фемінізму XIX століття, розглядає окремі явища української літератури часів реформації, бароко й 1920-х років.
Читати тут
Опубліковано | 27 Жовтня, 2014 | Прокоментуй!
В каталозі виставки картин Олександра Богомазова в Санкт-Петербурзі 2008 р., та і у відгуках на цю подію в російській пресі, цього знаменитого (дарма, що досі ще недооціненого) творця послідовно назвали «русским художником», іноді мало не на архетиповому рівні, наводячи, наприклад, такі цитати з Н. Кульбіна, що, мовляв, «[Богомазов] – русский за имеющемуся у него синтезу цвета и материала»… Як на мене, єдиною можливою підставою для таких висловів у сьогоднішньому світі є автоматизм імперського мислення російських мистецтвознавців і любителів мистецтва, які й досі безкритично зараховують усі видатні явища культури в колишній Російській Імперії та усіх творців, які, силою обставин, функціонували в імперському контексті, а зокрема ж тих, чию національність нелегко визначити через мову чи фольклорні елементи творчості, — до сфери «русской культури». Читати далі
Опубліковано | 26 Вересня, 2014 | Прокоментуй!
Ушкалов О. Л.
У 95 «Золоті лисенята» повертаються. Юліан Шпол: життя і творчість. — Харків: Майдан, 2012. — 322 с.
ISBN 978-966-372-520-7.
Це — перша книга, присвячена життю і творчості талановитого поета, прозаїка, драматурга, публіциста й активного організатора літературного життя часів Українського Ренесансу Юліана Шпола (1895-1937). На основі численних джерел, зокрема архівних матеріалів, автор пробує відтворити життєвий шлях письменника, а також розглянути його поетичну, прозову й драматургічну спадщину на тлі загальних тенденцій розвитку європейської літератури першої третини XX століття.
Читати тут
Опубліковано | 14 Серпня, 2014 | Прокоментуй!
Літературознавець Володимир Державин твердив, що поетичний деб’ют Емми Андієвської «був такий блискучий, що порівняти його можна хібащо з деб’ютом Павла Тичини, з його «Сонячними клярнетами», абож, на Заході, з деб’ютом Артюра Рембо: щось цілковито свіже, не передбачене сучасниками, ба нелегке для їхнього більш-менш автоматизованого сприймання «звичайної» поезії…». І справді, на початку 1950-х років на маленьких розмірів збірку «Поезії» (1951), написану Андієвською до того, як її сповнилося двадцять років, ентузіястично відгукнулися рецензіями мало не всі авторитетні критики української еміґрації. Сам Державин охрестив Андієвську «засновником сюрреалістичної течії в українській літературі».