Історія

Згадуючи Василя Борового

Опубліковано | 2 Січня, 2016 | Прокоментуй!

Трохи більше року минуло, як пішов від нас Василь Боровий. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. ХВИЛЬОВИЙ І К °: ЗУСТРІЧ З ЄВРОПОЮ (До дня народження письменника)

Опубліковано | 7 Грудня, 2015 | Прокоментуй!

Наприкінці передмови до своїх «Думок проти течії», виданих у Харкові 1926 року, Микола Хвильовий, звертаючись до читача, казав: «І коли ти переконаєшся, що ми в основному стоїмо на правдивому шляху, – неси наші мислі в найглухіші закутки республіки і всюди підтримуй нас. Тільки спільними зусиллями ми виведемо нашу “хохландію” на великий історичний тракт». Пройде п’ятдесят років. У 1976-му я стану студентом Харківського університету. У 1993-му в Харкові побачить світ моя перша книжка – «Нариси з філософії Григорія Сковороди». А в серпні–вересні 1994-го автор інших «Думок проти течії», виданих у Ной Ульмі 1949 року, вихованець Харківського університету й переконаний «хвильовіст» Юрій Шевельов напише з Нью-Йорка Олексі Ізарському: «А бувають усе-таки добрі речі з хохландії. От книжечка Ушкалова про Сковороду. Їй-бо добре!.. Я робив висновки з мови й стилю, він з філософії, а виходить майже на те саме»… Шевельовська «хохландія» – це, ясна річ, відлуння «хохландії» Хвильового. А що таке «великий історичний тракт», на який рано чи пізно має вийти моя Вітчизна? «Європа», – казав Хвильовий. А що таке «Європа» Хвильового й К°, потрактована не в безплотному світі ідей, а у світі речей, візуальних образів, звуків, запахів, дотиків? Що таке «Європа» як насолода, сум, страх, ностальгія, радість, бентежність, еротика?.. Спробуймо поміркувати над цим питанням. Але спершу – епіграф:

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю…

Наталка Білоцерківець

Європа, Європа, Європа… На зламі ХІХ–ХХ століть ідея «європеїзації» стає в нас дуже приваблива, я б навіть сказав, «солодка», передовсім для молодої української міської інтелігенції. Звідки ж ця молодь знала про Європу? Надаймо слово Юрієві Смоличу. Читати далі

---

Тетяна Шамрай. Я житиму у цьому вітрячку

Опубліковано | 16 листопадаа, 2015 | 1 коментар

Книга віршів Тетяни Шамрай і спогадів про цю неймовірну особистість Читати далі

---

ХАРКІВ ВОЛОДИМИРА СВІДЗІНСЬКОГО

Опубліковано | 8 листопадаа, 2015 | Прокоментуй!

Постать Володимира Свідзінського (1885-1941) знакова для нашої літератури. Лірика митця становить яскраве вираження українського модернізму, елітарної культури. Поет не належав до жодних партій чи літугруповань, його твори вияскравлюють гармонію особистості поза зламами політичних та історичних епох. Стоячи осібно від активного мистецького руху Харкова доби Розстріляного Відродження, митець, як ніхто, зберіг власний голос, високо піднісши українську літературу. Замовчувана протягом десятиліть, його унікальна творчість є поезією європейського масштабу, що неодноразово визначали читачі, як зарубіжні, так і вітчизняні. Шістнадцять років життя митця, ознаменованих вершинними здобутками його лірики, минули в Харкові. Тож цілком логічним є те, що 9-10 жовтня цього року в слобожанській столиці відбувся ряд заходів, присвячених святкуванню 130-річчя Володимира Свідзінського. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. СВЯТІ БОРИС І ГЛІБ НА СЦЕНІ ТЕАТРУ ЧАСІВ МАЗЕПИ

Опубліковано | 17 Жовтня, 2015 | Прокоментуй!

 До 1000-ліття подвигу Бориса і Гліба

Образи святих благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба посідають особливе місце в українській духовній традиції. Згадаймо хоч би апостольський лист «Euntes in Mundum» верховного архієрея Івана Павла ІІ з нагоди тисячоліття Хрещення Русі. У ньому сказано, що однією з найхарактерніших рис нашої духовності є «набожність до Христових страстей», «вразливість на таїнство терпіння в пов’язаності зі спасенними наслідками Христа»[1]. І далі: «Може бути, що в основі тієї духовності знаходиться також в якийсь спосіб пам’ять про невинну смерть Бориса і Гліба, синів Володимира, яку спричинив їм брат Святополк. Та духовність знаходить свій найповніший вияв у пошані, яку віддають вони «найсолодшому» (сладчайшому) Господеві нашому Ісусові Христові в таїнстві Його терпіння, «кенозіс», які Він взяв на себе у воплоченні і у смерті на хресті (пор. Фил. 2: 5–8)»[2]. А задовго до цього, іще в 1846 році, Михайло Максимович писав: «Уже дев’ятий вік, як на Русі ублажають пам’ять наших святих князів Бориса і Гліба. Преподобний Нестор, описуючи їхнє життя і смерть, славословив їх як “дві світлі зорі, що освітлюють усю Руську землю”[3], як “заступників Руської землі, які завжди моляться за своїх людей і подають зцілення всім, хто приходить до них з вірою і любов’ю”[4]. Український народ зберіг особливу віру в святих мучеників-князів… Ще й тепер в Україні вважають за велике свято друге травня й не ведуть у цей день польових робіт, за прислів’ям старих людей: “на Гліба й Бориса за хліб не берися”»[5]. Образи Бориса й Гліба так глибоко ввійшли в народну свідомість, що вплинули на формування самої нашої мови. Олександр Потебня писав із цього приводу: «Буває й так, що дані від початку звуки календарних назв не викликають у пам’яті підходящих туземних слів; у такому разі ці звуки несвідомо видозмінюють і пристосовують до панівного змісту думки. Це – вплив на мову… 2-го травня – Бориса і Гліба. Бориш-день (у Даля – борис-день) – бариш-день (що-небудь продати, щоб весь рік торгувати з баришем), “На Гліба Бориса – за хліб не берися”»[6].

А що відбувалося впродовж багатьох століть другого травня? Читати далі

---

Ігор Михайлин. Про «Далекі вогнища» Олеся Гончара*

Опубліковано | 1 Серпня, 2015 | Прокоментуй!

Ця повість датована 1986 роком, а вперше опублікована в однойменній збірці оповідань і повістей у видавництві «Радянський письменник» в 1988 році. Що ж це виходить? Що це мало не останній твір великої прози Олеся Гончара? Роман «Твоя зоря», який є реально останнім романом письменника, опублікований 1981 року. І справді: а що було після нього? Невеличка, сумірна з «Далекими вогнищами», повість «Спогад про Океан», під якою стоїть дата 1986—1987 і яка була опублікована в січневому числі журналу «Вітчизна» в 1988 році. Реально вона прийшла до читачів раніше за «Далекі вогнища», подані в книзі. Ну і, зрозуміло, потім була публіцистика — книжка «Чим живемо», яка вийшла двома виданнями 1991 і 1992 року. Але що там у нього в цей час писалося в художній творчості? І чому він у 1986 році вирішив написати повість про 1933? Читати далі

---