Історія

«Очима культури» № 37. Напівпримарна спадщина Михайла Бойчука і «бойчукізму».

Опубліковано | 1 Січня, 2015 | Прокоментуй!

Одним з вражаючих з перспективи сьогоднішнього дня аспектів спадщини маляра-монументаліста Михайла Бойчука і створеного ним напрямку «бойчукізму» є рівень її майже тотального знищення. Це вражає навіть на фоні загальної масової та жорстоко цілісної деструкції української культури за доби сталінського терору. Здається, жодна з неблагонадійних мистецьких чи літературних течій, — від аванґардистів («формалістів») до прихильників національно-фольклорних традицій реалізму (ті останні, зрештою, пізніше досить легко «перебудовувалися» на соцреалістів, як показує приклад графіка Василя Касіяна і йому подібних), — не постраждала в той час такою мірою, як «бойчукізм». Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА”

Опубліковано | 24 Грудня, 2014 | Прокоментуй!

Михайла Драгоманова (1841–1895) поціновували по-різному і за його життя, і згодом. Хтось, як-от Сергій Степняк-Кравчинський, Єгор Лазарев та Фелікс Волховський, бачив у ньому одного з «найбільших політичних мислителів» свого часу[1]. Хтось міг пристати на думку Микити Шаповала, який стверджував, що Драгоманова цілком справедливо вважають «батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротше – ідеологом нової України»[2]. А хтось поділяв присуд Дмитра Донцова, згідно з яким Драгоманов є символом ХІХ століття – цього «найбільш антигероїчного віку нашої історії»[3]. Нехай там як, але навіть діаметрально протилежні оцінки ідей Драгоманова незаперечно свідчать про одне: його роль в українській традиції двох останніх століть важко переоцінити. А ще, як на мене, вони свідчать про те, що наші оцінки Драгоманова ще й досі навряд чи можуть претендувати бодай на якусь остаточність. І головна причина цього – неможливість дотримання засади, про яку говорив колись Юліан Охримович: «Історик Драгоманова мусить держатися одного важного правила: брати під увагу всі його твори, не минати ніже титли, ніже коми…»[4]. Але ж ці твори досі так і не зібрано, не видано, не прокоментовано. Важко навіть сказати, скільки їх є взагалі. Читати далі

---

Леонід Ушкалов “Література і філософія: доба українського бароко”

Опубліковано | 8 Грудня, 2014 | 1 коментар

Ушкалов Л. В.

У 95 Література і філософія: доба українського бароко / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2014. – 416 с.

ISBN 978-966-372-580-2

У цій книзі на основі багатого джерельного матеріалу автор розглядає основні аспекти взаємодії української літератури XVII-XVIII століть із філософією. Зокрема, він аналізує цілу низку таких важливих для розуміння природи літератури понять, як «образ» чи «наслідування», різні форми існування філософії в ділянці літератури, жанри, шо перебувають на межі філософії та літератури, порушує питання барокової біблійної герменевтики, літературної традиції тощо.

---

Леонід Ушкалов “МАРКІЗ ДЕ САД, ЛОМБРОЗО ТА ІНШІ: ЗАХІДНІ ПАРАЛЕЛІ ДО «Я (РОМАНТИКИ)»”

Опубліковано | 5 Грудня, 2014 | Прокоментуй!

          Коли я пропонував тему доповіді «Маркіз де Сад, Ломброзо та інші: західні паралелі до «Я (Романтики)», це була всього лиш певна інтуїція, а точніше, ланцюжок асоціацій. Скажімо, чому «західні паралелі»? Тому що «Я (Романтика)» – це територія екзотики, причому екзотики саме західної. Власне кажучи, крім епіграфа «Цвітові яблуні», який відсилає нас до вкрай витонченого й хворобливого, щоб не сказати «жорстокого», естетизму новели Коцюбинського, а також крім мови, в «Я (Романтиці)» немає геть нічого питомо українського, принаймні немає жодної згадки про Україну. «Інсургенти», «версальці», «чорний трибунал», «новий синедріон», «гільйотина» – усе це, швидше, Франція доби своєї Великої революції, аніж сучасне авторові Лівобережжя. Це такий собі французький «перламутр на бенкеті дикої голодної країни»… А ось «фантастичний палац», у якому відбувається дія. Химерні портьєри, якісь старовинні візерунки, галерея фамільних портретів, темрява… Додаймо сюди ще оксамитні килими, шкури леопарда на підлозі, розкішний кришталь жирандолі, лакеїв, які приносять на таці дорогі вина, зброю, дим сигарет, бій старовинного годинника, далекі пожежі, що їх видно крізь стрімчасті скляні двері, зловісне виття собак. Мій університетський учитель Юрій Миколайович Безхутрий стверджує, що цей антураж – не що інше, як вервечка топосів, запозичених «із так званих «готичних» романів Анни Радкліф чи Метью Льюїса, де нагромаджуються всілякі жахи й огидні злочини, від кровозмішання до матеревбивства». А звідси всього крок до маркіза де Сада. Тим паче що вже на початку «Я (Романтики)» зринає фраза: «Тут засідає садизм!» Читати далі

---

Ігор Михайлин “Щотижневий журнал новин «Вісник культури і життя» (1913)”

Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Початок 1913 року ознаменувався появою унікального інформаційного проекту — виходом щотижневого журналу новин, який дістав програмову назву — «Вісник культури і життя». Журнал видавався зошитами формату А 4 обсягом 32 сторінки і мав тираж 1 тисяча примірників. У редакційному повідомленні на обкладинці першого числа програма часопису була сформульована так: «Вісник культури і життя» задачею собі ставить — держучи руку на пульсі культурного життя, приносити в українську сім’ю знання того, чим живе і дише культурний світ, новини наукового й культурного руху, а передовсім має на цілі знайомити кожну частину нашого рідного краю з культурним життям других його частин, стати органом, що підтримував би духову звʼязь між Україною, Галичиною, Буковиною, Угорською Руссю, Канадійською, загально-американською і всякою іншою еміграцією. Читати далі

---

Ніна Супруненко “Зустріч із Василем Боровим 6 жовтня 2009 року”

Опубліковано | 16 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

---