Опубліковано | 12 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
НАЙДОВШИЙ РІК
Коли почався рік страшний,
Нас тінь, що ледь охопить око,
Укрила… Відлік йде новий —
Від чотирнадцятого року. Читати далі
Опубліковано | 20 Жовтня, 2014 | Прокоментуй!
* * *
Листок з верхівки клена
Летить собі поволі…
Наталя чи Олена —
Дівча шукає долі! Читати далі
Опубліковано | 26 Травня, 2014 | Прокоментуй!
Усі правителі — від Бога…
Крім, звісно, тих, чия дорога
Народ не виведе до Храму —
Проляже осторонь від брами…
Крім того, хто труїв брехнею
(Хоч клявся Небом та землею!)
Своїх краян сліпих мільйони,
Хто й думку взяв під заборону…
Psia krew, ти знов образив Бога —
Людей від рідного порога
Гнав рятуватись на чужину.
У розпачі — моя дружина…
(Тому вже лицарем не стати,
Хто й серцем є карликуватий).
Поміж живих таким не місце,
У пеклі стрінуться злочинці!
Такий двобою з ним не вартий,
Відправлять покидька під варту…
Йому покаятися — пізно!
Господь всемилостивий грізно
Свій присуд блазню злому скаже:
— Душа твоя сконає, враже,
І згадки доброї не буде…
А час мине — тебе забудуть.
Квітень 2014 року
Опубліковано | 10 Березня, 2014 | Прокоментуй!
ШАБЛІ ПОЕЗІЙ
Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її — поети…
Євген Маланюк
Бог мову дав — одну на всіх,
Та лиш від обраних поетів
Вірші, зібравши сльози й сміх,
Ведуть нас од падінь до злетів.
Ми майже звикли до ганьби,
А злетів здавна нам бракує,
Тому похмурої доби
Поет шаблі свої гартує.
Як тая шабля розбиває
Байдужости іржаві лати,
В пробуджених серцях лунає —
Нехай живе Вкраїна-Мати!
Шабель-рядочків не зупинить
Ані на мить дрібний нікчема,
І полум’яний вірш полине
Над краєм — рідним та зеленим!..
Опубліковано | 8 Лютого, 2014 | Прокоментуй!
ТИ ВИНЕН!
…Єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Конституція України
Кажу: ти винен, мій народе, —
Розтринькав сам свої скарби,
І ясні зорі, тихі води
Паплюжать зайди і раби.
Ти віру батьківську зневажив —
Як наволоч прийшла червона,
То ідоли поганські вражі
Звелись до неба на колонах…
Дозволив відібрати мову —
Згубити свою вічну душу…
Нема про що вести розмову,
Як слово згадувати мусиш.
Навіть кордон одвіку славний
Нам перекраяли чужинці.
Дарма… Від Вісли і по Каспій —
Наш терен, браття-українці!
Тебе вбивали і брехнею,
І кулею, й голодомором —
Ти ж не повстав усій землею,
Щоб кров’ю змити рабства сором.
То не чекай свого Месію,
Він забарився у дорозі,
Облиш підступну й злу Росію —
Зустрінь майбутнє на порозі!
Майбутнє без зрадливих друзів,
Без недостойних зайд при владі,
Де люди у невпиннім русі
Служити Господеві раді!
Кажу: ти винен, мій народе…
Зізнаймось в цьому, українці
(Хай свідками — Творець, Природа),
Перед собою наодинці…
БАНДЕРИ ПОГЛЯД
Дізнатись хочу слушної години —
Що вгледіти Степан Бандера має,
Коли зі старовинної світлини
З минулого в прийдешнє зазирає?..
Те саме, що і нас не обминає:
Могутню і щасливу Україну,
Де слово рідне повсякчас лунає —
В державнім чині і в простій родині.
Де шану до своїх звичаїв мають
Не для годиться, а як серце мовить.
Про подвиги героїв пам’ятають,
Про зрадників не кажуть ані слова.
Поміж народів — вдивимось крізь роки —
Посядемо достойне Краю місце,
Землі не віддамо своєї й кроку,
В історії не змінимо ні риски!
Але він бачить ще і шлях сутужний,
Який здолати нам судилось, друзі, —
Жорстокі битви, де загинуть мужні,
Звитяжців славу й смерть в широкім лузі…
Підступну зраду, що на кожнім кроці
Здобутки наші геть усі руйнує.
І не збагнути — на чиєму боці
Той, хто святе приречення марнує…
Сьогодні хтось розгублений, безсилий
Рядки став забувати Декалогу…
Провідника з пожовклої світлини
Стрінь погляд… І мерщій — в дорогу!
СЕРЦЯ ПОВСТАНЦІВ
Дух, що тіло рве до бою…
Іван Франко
Запам’ятайте ці обличчя —
Подібних вже повік не буде.
Хай проминуть роки, сторіччя,
Героїв цих вшанують люди!
Спокійний погляд, скроні сиві
І, наче тесані з граніту,
Суворі обриси й красиві…
Підзвітні Господу та Світу,
Незламні духом. Таборами
Та чергами зі скорострілів
Їх ворог не зробив рабами…
То воля Божа, що вціліли.
Серця знов їхні калатають,
Як прапори червоно-чорні
Врочисто містом пропливають —
Прекрасні, грізні, непоборні!
Та, придивись — мала сльозинка
(Ніхто крім тебе й не побачить)
Виблискує, немов льодинка,
Бо серце у героя плаче…
Вогняний вихор, що вже віє
(Не стріне ворог сонця вранці!),
Своїм теплом нехай зігріє
Серця нескорені повстанців…
* * *
Надії смолоскип
Нам висвітлив дорогу,
А там вже й день ясний
Іде на допомогу!
Мине доба страшна
Зневаги та зневіри,
І буде всім смішна
Чужинська хижа віра.
Мов криця надміцна
Постане правда щира.
Повір: душі ціна —
Така є зради міра!..
Опубліковано | 9 Грудня, 2013 | Прокоментуй!
Петро Джерелянський. СУМЛІННЯ ЧИНУ ВИМАГАЄ!
За край свій полягли Герої,
А їхня слава не згасає
І знову кличе нас до бою,
Неначе сонце світанкове, —
Не слів, а чину вимагає!