Публікації за тегом "Леонід Ушкалов"

Леонід УШКАЛОВ. ВІД СКОВОРОДИ – ДО МАРКСА: ЕСЕЙ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ФУТУРИЗМ

Опубліковано | січня 17, 2016 | Коментування вимкнено

20 лютого 1909 року на першій сторінці щоденної паризької газети «Le Figaro» Філіппо Томмазо Марінетті надрукував свій «Manifeste du Futurisme», в якому рішуче заперечив минуле в ім’я майбутнього. Мовляв, наш маніфест «перекине й спопелить увесь світ. Цим маніфестом ми закладаємо сьогодні основи футуризму. Час звільнити Італію від усієї цієї зарази – істориків, археологів, мистецтвознавців, антикварів». І далі: «Агов, де ви там, славні палії з обпаленими руками! Мерщій сюди! Мерщій! Дайте вогню полицям бібліотек! Спрямуйте воду каналів у музейні схрони й затопіть їх!.. І нехай течія понесе великі полотна! Нумо за кирки й лопати! Руйнуйте старі міста!». А насамкінець Марінетті проголосив: «Ми наперед знаємо, що скаже нам наш нібито прекрасний розум. Ми, скаже він, усього лиш діти й продовження життя наших предків. Ну то й що! Ну й нехай! Подумаєш!.. Гидко слухати! Киньте без кінця верзти ці нісенітниці! Підведіть-но ліпше голови! І знов із самісінької вершини ми кидаємо виклик зорям!». Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. ХВИЛЬОВИЙ І К °: ЗУСТРІЧ З ЄВРОПОЮ (До дня народження письменника)

Опубліковано | грудня 7, 2015 | Прокоментуй!

Наприкінці передмови до своїх «Думок проти течії», виданих у Харкові 1926 року, Микола Хвильовий, звертаючись до читача, казав: «І коли ти переконаєшся, що ми в основному стоїмо на правдивому шляху, – неси наші мислі в найглухіші закутки республіки і всюди підтримуй нас. Тільки спільними зусиллями ми виведемо нашу “хохландію” на великий історичний тракт». Пройде п’ятдесят років. У 1976-му я стану студентом Харківського університету. У 1993-му в Харкові побачить світ моя перша книжка – «Нариси з філософії Григорія Сковороди». А в серпні–вересні 1994-го автор інших «Думок проти течії», виданих у Ной Ульмі 1949 року, вихованець Харківського університету й переконаний «хвильовіст» Юрій Шевельов напише з Нью-Йорка Олексі Ізарському: «А бувають усе-таки добрі речі з хохландії. От книжечка Ушкалова про Сковороду. Їй-бо добре!.. Я робив висновки з мови й стилю, він з філософії, а виходить майже на те саме»… Шевельовська «хохландія» – це, ясна річ, відлуння «хохландії» Хвильового. А що таке «великий історичний тракт», на який рано чи пізно має вийти моя Вітчизна? «Європа», – казав Хвильовий. А що таке «Європа» Хвильового й К°, потрактована не в безплотному світі ідей, а у світі речей, візуальних образів, звуків, запахів, дотиків? Що таке «Європа» як насолода, сум, страх, ностальгія, радість, бентежність, еротика?.. Спробуймо поміркувати над цим питанням. Але спершу – епіграф:

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю…

Наталка Білоцерківець

Європа, Європа, Європа… На зламі ХІХ–ХХ століть ідея «європеїзації» стає в нас дуже приваблива, я б навіть сказав, «солодка», передовсім для молодої української міської інтелігенції. Звідки ж ця молодь знала про Європу? Надаймо слово Юрієві Смоличу. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. СВЯТІ БОРИС І ГЛІБ НА СЦЕНІ ТЕАТРУ ЧАСІВ МАЗЕПИ

Опубліковано | жовтня 17, 2015 | Прокоментуй!

 До 1000-ліття подвигу Бориса і Гліба

Образи святих благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба посідають особливе місце в українській духовній традиції. Згадаймо хоч би апостольський лист «Euntes in Mundum» верховного архієрея Івана Павла ІІ з нагоди тисячоліття Хрещення Русі. У ньому сказано, що однією з найхарактерніших рис нашої духовності є «набожність до Христових страстей», «вразливість на таїнство терпіння в пов’язаності зі спасенними наслідками Христа»[1]. І далі: «Може бути, що в основі тієї духовності знаходиться також в якийсь спосіб пам’ять про невинну смерть Бориса і Гліба, синів Володимира, яку спричинив їм брат Святополк. Та духовність знаходить свій найповніший вияв у пошані, яку віддають вони «найсолодшому» (сладчайшому) Господеві нашому Ісусові Христові в таїнстві Його терпіння, «кенозіс», які Він взяв на себе у воплоченні і у смерті на хресті (пор. Фил. 2: 5–8)»[2]. А задовго до цього, іще в 1846 році, Михайло Максимович писав: «Уже дев’ятий вік, як на Русі ублажають пам’ять наших святих князів Бориса і Гліба. Преподобний Нестор, описуючи їхнє життя і смерть, славословив їх як “дві світлі зорі, що освітлюють усю Руську землю”[3], як “заступників Руської землі, які завжди моляться за своїх людей і подають зцілення всім, хто приходить до них з вірою і любов’ю”[4]. Український народ зберіг особливу віру в святих мучеників-князів… Ще й тепер в Україні вважають за велике свято друге травня й не ведуть у цей день польових робіт, за прислів’ям старих людей: “на Гліба й Бориса за хліб не берися”»[5]. Образи Бориса й Гліба так глибоко ввійшли в народну свідомість, що вплинули на формування самої нашої мови. Олександр Потебня писав із цього приводу: «Буває й так, що дані від початку звуки календарних назв не викликають у пам’яті підходящих туземних слів; у такому разі ці звуки несвідомо видозмінюють і пристосовують до панівного змісту думки. Це – вплив на мову… 2-го травня – Бориса і Гліба. Бориш-день (у Даля – борис-день) – бариш-день (що-небудь продати, щоб весь рік торгувати з баришем), “На Гліба Бориса – за хліб не берися”»[6].

А що відбувалося впродовж багатьох століть другого травня? Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. ПОТЕБНЯ І СКОВОРОДА: ЛОВИТВА НЕВЛОВНОГО ПТАХА

Опубліковано | липня 17, 2015 | Прокоментуй!

До 180-ої річниці від дня народження

Олександра Опанасовича Потебні

Навряд чи помилюся, коли скажу, що Олександр Потебня (1835–1891) і Григорій Сковорода (1722–1794) належать до кола найбільших українських мислителів. Принаймні їхню роль у нашій інтелектуальній традиції важко переоцінити. Мені здається, що це свого роду символічні образи нової і старої України. А чи існує між ними якийсь зв’язок? Дуже цікаве й непросте питання. Напередодні ювілею Потебні спробую на нього відповісти. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МІСТИКИ: СКОВОРОДА І ГАМАЛІЯ

Опубліковано | червня 19, 2015 | Прокоментуй!

Григорій Сковорода (1722–1794) й Семен Гамалія (1743–1822) – поза всяким сумнівом, знакові постаті в історії української культури. Їх багато чого єднає. Наприклад, те, що обидва народилися на Полтавщині: Сковорода – у містечку Чорнухи Лубенського полку, а Гамалія – у містечку Китайгород Полтавського полку. Обидва вже змалечку всотали в себе питомо українську релігійність, що стала глибинною основою всього їхнього подальшого життя. Згадаймо, як улюблений учень Сковороди Михайло Ковалинський писав про свого незабутнього вчителя: Сковорода десь від семи років «був примітний схильністю до богошанування… У церкві він охоче ходив на крилас і співав надзвичайно приємно. А його улюбленим і часто повторюваним співом був ось оцей вірш Івана Дамаскина: «Троє Твоїх отроків відкинули безбожні повеління образу золотому на полі Деїри служити…» (с. 1343)^[1]. А ось що писав одному зі своїх приятелів Семен Гамалія. Я одержав від вас листа, «в якому мені впали в око слова «і Духа Твого Святого не відніми від мене». І я відразу ж згадав, хто й коли написав ці слова – Давид, після скоєного гріха. Мене змалечку навчили цих слів, і я часто в молитвах промовляв їх…», хоч і жив у гріхах (ІІ, с. 170)^[2]. Читати далі

---

Петро Джерелянський. Шевченківська енциклопедія професора Ушкалова

Опубліковано | травня 9, 2015 | Прокоментуй!

Сучасна Шевченкіана поповнилася виданням, конче відмінним від будь-якої іншої книжки, написаної колись про нашого славетного Кобзаря. Знаний (і не лише у «вузьких колах») харківський філолог Леонід Ушкалов поділився з якнайширшим читацьким загалом своїм власним сприйняттям особистості Тараса Шевченка. Читати далі

---