Публікації за тегом "Леонід Ушкалов"
Петро Джерелянський. Шевченківська енциклопедія професора Ушкалова
Опубліковано | 9 Травня, 2015 | Прокоментуй!
Сучасна Шевченкіана поповнилася виданням, конче відмінним від будь-якої іншої книжки, написаної колись про нашого славетного Кобзаря. Знаний (і не лише у «вузьких колах») харківський філолог Леонід Ушкалов поділився з якнайширшим читацьким загалом своїм власним сприйняттям особистості Тараса Шевченка. Читати далі
Інтерв’ю з Леонідом Ушкаловим
Опубліковано | 22 Квітня, 2015 | Прокоментуй!
Матеріал підготували Богдан Богданов, Манана Ґлонті та Роман Коробенко
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія
Опубліковано | 7 Березня, 2015 | 1 коментар
Ушкалов Л. В.
ISBN 978-966-372-536-9.
До книги входить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка (1814—1861) — поета, художника, музиканта, мислителя. Шевченко постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка в широкому контексті української та світової культури. А ще, пильно вдивляючись в образ поета, він намагається описати свій власний духовний досвід.
Читати тут
Леонід Ушкалов став переможцем “ЛітАкценту”
Опубліковано | 22 Січня, 2015 | Прокоментуй!
Леонід Ушкалов став переможцем книжкового рейтингу «ЛітАкцент року – 2014» у номінації «Літературознавство й есеїстика». Його було відзначено за книгу «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» (Х.: Майдан, 2014). Тепло вітаємо нашого колегу!
Леонід УШКАЛОВ. «ПРО НАСЛІДУВАННЯ ХРИСТА» В УКРАЇНІ (ЕСКІЗ НА РІЗДВО)
Опубліковано | 7 Січня, 2015 | Прокоментуй!
У 1427 році августинець-канонік Тома Кемпійський (Томас Гемеркен; 1379/80–1471) завершив роботу над своїм славетним набожним трактатом під назвою «De imitatione Christi» («Про наслідування Христа»). А в 1473 році, невдовзі по смерті автора, трактат Кемпійця вперше побачив світ друком. І з того часу цей невеликий за обсягом твір став справжнім мегабестселером, найбільш тиражованою набожною книжкою після Біблії. Він існує ніби поза часом і простором. Кажуть, що «Imitatio» витримало не одну тисячу видань і перекладене майже сотнею мов. Цей твір має якусь надзвичайну притягальну силу. А в чому вона полягає? Відповісти на це питання досить складно. Йоган Гейзінга в книзі «Осінь середньовіччя» (1919) писав про це так: Кемпієць «не був ані богословом, ані гуманістом, ані філософом, ані поетом; власне кажучи, він не був навіть містиком; і він написав книгу, якій судилося стати духовною втіхою на цілі віки». Справді, Кемпієць не мав ані палкого громадянського темпераменту, ані домежно розкутої фантазії, він не знав нестримного пориву в метафізичні глибини… «Він, – каже Гейзінга, – скрізь шукав одного лише спокою і знайшов його in angello cum libello [у куточку з книжечкою]». Через кілька століть після Кемпійця мій улюблений мислитель Сковорода, намагаючись окреслити найглибшу суть філософії, напише в одному з листів: філософія – то не що інше, як уміння «перебувати на самоті з собою… з собою вміти вести розмову» («secum ipso morari… secum loqui posse»). Щось подібне можна сказати й про «Imitatio»: це щира некваплива розмова з самим собою про сенс усього, що коїться в тебе на душі. І ця розмова рано чи пізно стає розмовою з Богом, золотавою ліствицею Якова на темному тлі життя, словом, вона стає твоєю розрадою. Мабуть, якраз тому, – продовжував Гейзінга, – книга Кемпійця, «сповнена нехитрих роздумів про життя та смерть і призначена для скутого безнадією серця, стала книгою воістину для всіх часів». Сам її ритм годен справляти на тебе невигладне враження: «Монотонне звучання фраз, що спокійно плинуть одна за одною, і стримані асонанси робили б «Imitatio» подвійною прозою, якби не той рівномірний ритм, що викликає в уяві гомін моря в тихий дощовий вечір чи вже подих осіннього вітру… Тут тільки мир, спокій, тиха смиренна надія й утіха. «Taedet me vitae temporalis». «Земне життя мені мульке», – каже Тома. Але звернені до нас слова цієї далекої від світу людини підтримують нас у житті так, як не годні підтримати жодні інші».
А яке місце посідає трактат Кемпійця в духовному світі української людини? Поговорімо про це бодай коротко в час святкування Різдва. Читати далі
Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА”
Опубліковано | 24 Грудня, 2014 | Прокоментуй!
Михайла Драгоманова (1841–1895) поціновували по-різному і за його життя, і згодом. Хтось, як-от Сергій Степняк-Кравчинський, Єгор Лазарев та Фелікс Волховський, бачив у ньому одного з «найбільших політичних мислителів» свого часу[1]. Хтось міг пристати на думку Микити Шаповала, який стверджував, що Драгоманова цілком справедливо вважають «батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротше – ідеологом нової України»[2]. А хтось поділяв присуд Дмитра Донцова, згідно з яким Драгоманов є символом ХІХ століття – цього «найбільш антигероїчного віку нашої історії»[3]. Нехай там як, але навіть діаметрально протилежні оцінки ідей Драгоманова незаперечно свідчать про одне: його роль в українській традиції двох останніх століть важко переоцінити. А ще, як на мене, вони свідчать про те, що наші оцінки Драгоманова ще й досі навряд чи можуть претендувати бодай на якусь остаточність. І головна причина цього – неможливість дотримання засади, про яку говорив колись Юліан Охримович: «Історик Драгоманова мусить держатися одного важного правила: брати під увагу всі його твори, не минати ніже титли, ніже коми…»[4]. Але ж ці твори досі так і не зібрано, не видано, не прокоментовано. Важко навіть сказати, скільки їх є взагалі. Читати далі
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
Підтримка сайту: Андрій Пеляк