• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← День народження В’ячеслава РОМАНОВСЬКОГО
Віктору Тимченку – в домашній альбом →

Вікторові Тимченку до дня народження

Опубліковано в 3 Вер, 2017 Прокоментуй! 1 152 переглядів

20160603_092931_1

Років десять-п’ятнадцять тому Харківська спілка письменників твердо асоціювалася в мене з Віктором Петровичем Тимченком. Туди, на Чернишевську, саме до нього стікалася молодь, та й старші колеги – до кімнатки на першому поверсі праворуч. І там увесь час точилося життя, там, сказати б по-модному й по-науковому, творився літпроцес. Віктор Петрович завжди знав, що й де відбуватиметься, у кого вийшла нова книга, у нього ж можна було книги взяти почитати. Ця кімнатка давала такий заряд світла, оптимізму, стабільності, відчуття, що все добре й ти на правильному шляху, що, думаю, того заряду мені вистачає й досі.

Пізніше, коли вступала до Спілки, та й зараз розумію – Харківська спілка письменників твердо асоціюється з Віктором Петровичем Тимченком. І ще – з Ольгою Степанівною Тараненко (яка – мов друга мама, без якої взагалі все було б у мене дуже-дуже по-іншому; але це тема окремої розповіді) та Віктором Степановичем Бойком. І коли хтось питає, навіщо вступила до Спілки, я, окрім звичайних слів, що, мовляв, щось же можу там зробити корисне (і не роблю), кажу: бо членами її є Тимченко, Тараненко, Бойко.

Віктор Петрович зміг сформувати, акумулювати біля себе коло людей, які – громада, незгасна сила, живе гаряче серце, основа харківської спілки. Без його вихованців годі уявити собі літературу – вдумаймося! – більш ніж півстолітнього часового відтинку. І причому як акумулювати? Якось так весело, життєлюбно, так чесно й відчайдушно! Правильно пише І. Мироненко, що не знає людини, котра б так слухала, як він. І правильно пише Р. Катаєва (цитую з пам’яті): «Он с радостью Кобзаря / По-детски в ладоши хлопает, / Когда вдруг услышит хлопчика, / Талантливого, как заря». Дійсно, Віктор Петрович як ніхто вміє радіти кожному нашому вдалому віршеві, певно, більше, ніж своєму. Але його вірші ой як міцно сидять у душі, не забуваються, не відпускають. Ходиш, буває, а в голові крутиться: «Дед поднялся, / А в небе низком всё кружились белые искры…». Або – і тут у мене виходить просто добірка уривків із улюблених поезій:

 

– Позичте нам хоч дрібку солі.

А тітка хмура, мовчазна,

І дітлахи неначе сонні,

Бо голодовка, бо війна.

 

…

 

– Олександро Кузьмівно! –

З-за хвіртки знов тебе щедрує дітвора.

 

…

 

Я чув тебе усе життя

І все життя хотів побачить.

 

…

 

А їжак чимдуж у двері шкрябав

Й силкувався, мабуть, закричати,

Бо хотіли їсти їжачата.

 

…

 

Лише себе на світі бачить –

То найстрашніша сліпота.

 

…

 

У нас іще нема водопроводу,

іще на вулицях колодязі.

І так жіноцтво в будь-яку погоду

іде від них, немов несе не воду,

а сонця два на райдузі-дузі.

 

…

 

А що як знову розгублюся,

і хтось вам руки полама?

Заголосіть тоді, бабусю,

що на мені хреста нема.

 

…

 

Дивна ти в мене. Лисію і сивію,

й чимось кігтистим у грудях стиска.

Ти ж молодого, красивого, сильного

водиш і водиш по зниклих стежках.

 

Можна продовжувати ще і ще, та слід дати слово колегам Віктора Петровича, що оприлюднили свої привітання в мережі, – гадаю, доречним буде навести їх тут:

М. Красиков: Вікторе Петровичу, доброго Вам здоровʼячка, сонечка в душі у будь-яку погоду і безлічі доторків до усього прекрасного!

Н. Супруненко: Приєднуюсь до найтепліших привітань!!! Многая літа, Вікторе Петровичу!

Н. Виноградська: Золотому поетичному голосу Слобідщини, шановному Віктору Петровичу, зичу довгих творчих літ, вдячних читачів, добра, любові, миру! Хай щастить йому і його родині! З великою повагою.

Н. Лук’яненко: Приєднуюсь до найтепліших привітань! Многії літа, Вікторе Петровичу!

В. Овод: Віктору Петровичу зичимо доброго здоров’я і щастя. «Просвіта».

І ще є десятки й десятки повідомлень у Фейсбуці.

Стало відомо також, що Л. Хворост готує інтерв’ю з В. Тимченком у наступний «Березіль».

 

Вікторе Петровичу, спасибі Вам за все! Слава Богу, що дозволив нам знати Вас, грітися біля Вас, навчатися у Вас! Миру, усіляких гараздів і здоров’я Вам!

 

Антоніна Тимченко

 

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Вечір пам’яті Василя БОРОВОГО
  • ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)
  • Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ – “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ” – ПАРАДЖАНОВ
  • ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО
  • ЩО ЗМІНИЛА У НАС ВІЙНА: Есей Люцини Хворост
  • Рефлексія

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк