Завантажити книгу можна тут
Воно й непогано, що людина нібито може все, але це все має свої межі. І в натурі людській ходити біля тих меж і принюхуватись, і приглядатись, і пробувати визирнути, а що там – по той бік? Та про це щодень, звісно ж, не думається, а просто живеться. І життя, на перший погляд, вічний броунівський рух людських душ і доль, що матеріалізуються… Дороги – биті шляхи, стежки, автобани, не помітні оку сліди трасуючих куль (але ж вони поціляють!)… І це все заразом – одне ціле, один вселенський організм людства. І кожна твоя або чиясь мить (болюча, радісна, пронизана відчаєм, надією, світлою любов’ю, чорнотою ненависті, ущипливою заздрістю, самопожертвою – та хіба все перелічиш, що стається за одну-єдину мить!) в нас, з нами, поряд і далеко, але все одно якимось чином нас торкає.
Автору хотілось спробувати вирвати певну мить і розгледіти її – мить буденного життя. І передати цей видимо-невидимий зв’язок усього з усім, і осягнути цей взаємовплив, один кінець якого народження, а інший – смерть. Або навпаки: смерть як поштовх до народження.