У пам’ять про Віктора КИРИЧЕНКА

2 липня 2021 року нашому колезі, прозаїку і поету, Вікторові Кириченку виповнилося б 80 років!

Кириченко Віктор Олексійович народився 2 липня 1941 р. в с. Родіонівка  Ямського району Донецької області. Закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту.

Автор книг «Моя Україна», «Дороги», «Золоті ворота», «Слобідська раїна», «Український сонцептах», «Сонця м’яч непереможний», «Ялтинські акварелі», «Чемпіон», «Настуся-сонечко», «Чайки на кордоні»; пісень «Офіцери», «Мерефу – любіть», «Мама», «Динамівські фани», «Металіст, атакуй», «Скрипкограй», «Місто кохання», «Ракетний полк», «Дякуємо, метро», «Місячне сяйво».  Окремі добірки: “Гол і доля”, “Рости, Весно” .

Член НСПУ з 2006 р.

Згадаймо Віктора Олексійовича, прочитавши його поезії:

НОСТАЛЬГІЯ
Якесь забуте, дивне відчуття,
Що був я тут: такі знайомі стіни,
Мовчить спортзал — немов осиротілий.
Бо все чекав, та розвело життя.
І вмить вбігає хлопчаків юрма.
Все загуло, все замигтіло. Ніби
Мене з моїми думами й нема,
Немовби я вже зачерствіла скиба.
Чого ж чекаю? Ось вам — хліб і сіль!
Сіль поту на футболці й смак удару —
В дев’ятку! Ви згадаєте цей хміль
Колись, колись, — то неповторні чари…
Хай многоводдям стане многоліття:
В нім тонеш, та є в нім — ковток повітря!

ВЕЧІР ПРОЩАНЬ
Так буває завжди на світанку життя:
Нам розлуки приносять досаду,
Накопичує втому доріг небуття,
І сприймаєм роки як пораду…
Спішимо як один, хто в пухку заметіль,
Де романтики голос потужний,
Як в виставу життя, що дає «Березіль»…
Вечір — чемний, гіркотливо-чуйний.

РОСТИ, ВЕСНО!
На густі парости сливолозу,
Стіна біла, мов пахуча квітка,
Присіла маленька бджілка
Напоїти спрагу.
Як дитина, не взмозі пити:
Могутні квітів тичинки,
Як вершники, навшпиньки.
Бджілка — голосити.
Брала вона прадавні геноми —
І одразу з’являлися сили,
Бо пергою вкривалися крила,
Чи взмозі злетіти?
А джміль, як винищувач, злітає,
З квітки на квітку — приквітнився,
Нектару смачного напився.
Ловко хазяйнує.
Басовито — джміль, тоненько — бджілка,
Вітрець-диригент підспівує,
Сонечко сонячно підсвічує:
— Рости, Весно!
22.04.2012 р.

Я ПОВЕРНУСЯ, МАМО!
Освяти мені, мамо, дорогу,
По якій я іду на війну.
Не ховай материнську тривогу
І сльозину гіркотну свою.
Не турбуйся — зростали хутенько
І йдемо по стежках бойових,
Хто тебе захистить, моя ненько,
І дітей, і онуків дзвінких?..
Не питай мене, зіронько-нене
Чи безпечно в буренних шляхах.
Міни, кулі летять, мов шалені.
Вороги, як щури, по кутках.
Кожне місто звільняєм з боями.
Гинуть друзі, аж серце пече,
Перемога і Воля — за нами,
Й побратимів надійне плече.
Посвіти мені, мамо, із хати
Материнським святим ліхтарем.
Забуваю про спраги накати
І охоплює радісний щем.
Не сумуй, повернуся додому,
Наберу із криниці води…
…Чуєш, міни свистять?…
Попри втому
Знову треба в атаку іти.
Я повернуся, мамо! Ма-мо-о-о…

---

У домівці під вечір затоплено піч.
І одразу думки прилітають погрітись,
Поруч осінь присіла, бідою ділитись,
Тиша кольором жовтим тече навсібіч.
Чи потішить минуле? Вже літо пішло,
А за обрієм хижо сичить завірюха.
Ще синиця в гаю, серце радісно слуха;
Серед сірого смутку дрімає село.
Ніби повінь, життя залишило сліди,
А роки — інтеграли лягли на полиці.
У неспокої день був, і нині не спиться,
Із Чумацького шляху гукають світи.
28.10.2014. Суми