Творчість

Леонід УШКАЛОВ. СКОВОРОДА Й ДУХОБОРЦІ

Опубліковано | 27 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

1. Історія питання

Духоборство зародилося в Україні, на Слобожанщині. Здається, вперше слобідських духоборців змалював іще російський літератор Павло Сумароков у своїй книзі «Досуги крымского судьи, или Второе путешествие в Тавриду», що вийшла 1803 року в Санкт-Петербурзі[1]. «Залишивши Білгород, – писав він, – я продовжив свій шлях до Харкова, не доїжджаючи до якого верст 30, бачив праворуч село Проходи – поселення духоборців […] На думку декого, ця єресь взяла свій початок років 60 тому в Харківській губернії, в селі Охочому, і ось що про неї розповідають. Прийшов туди один похилого віку іноземець, який назвав себе відставним унтер-офіцером і який, почавши обережно проповідувати нові правила, збирав вечорами поселян і тлумачив їм своє вчення. Упродовж певного часу він давав їм поради, допомагав, мирив суперечки, завдяки чому здобув собі довіру й любов у багатьох. На їхнє прохання він погодився залишитися жити серед них і, переходячи з дому в дім, нарешті, у них і помер. Таким чином виросла секта […] Гадають, що той проповідник був квакером, і, хоч це викликає певний сумнів, слід сказати, що духоборці мають чимало схожого у звичаях та обичаях із квакерськими, а особливо з гернгутерськими правилами» [Сумароков, с. 43–44].

         Звісно, навряд чи випадає говорити про цілковиту збіжність поглядів квакерів та духоборців. Про це свідчить хоч би ось така історія. Читати далі

---

Лекція Михайла Красикова

Опубліковано | 14 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

15 вересня о 17:00 в галереї “Мистецтво Слобожанщини” (Держпром, 4 під., 1 пов., вхід з боку м. Свободи) відбудеться лекція “ПОЕЗІЯ ЯК ЖИВОПИС”, лектор – відомий харківський поет і науковець М. Красиков.

Запрошуємо всіх охочих!

 

 

---

Леонід УШКАЛОВ. «ДУШУ Й ТІЛО МИ ПОЛОЖИМ ЗА НАШУ СВОБОДУ…»: ЩО ТАКЕ СВОБОДА ДЛЯ УКРАЇНЦЯ?

Опубліковано | 13 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

І. СТРЕМЛІННЯ ДО СВОБОДИ ЯК ХАРАКТЕРНА РИСА УКРАЇНЦЯ

Першим з істориків про свободу як про характерну рису світогляду й способу життя українців писав Микола Костомаров у статті «Две русские народности» (1861). Порівнюючи українців та росіян, він відзначив, що «український етнос [племя южно-русское] має своєю характерною рисою перевагу особистої свободи, тимчасом як великоруський – перевагу общинності» [Костомаров, с. 63]. Мовляв, «потяг до щільного злиття частин, занепад особистих спонук під владою спільних, непорушна законність спільної волі<…> збігається у великоруському народі з єдністю сімейного побуту та з поглинанням особистої свободи ідеєю мира й утілилося в народному побуті у вигляді неподільності родин, общинної власності<…>» [Костомаров, с. 72]. Натомість в українців родини поділяються й роздрібнюються, а форми господарювання, схожі на російську «общину», збереглися лише в найглухіших закутках українського світу [див.: Франко]. Із філософів свободу як найвищу цінність у світогляді українця першим спробував осмислити геґельянець Клим Ганкевич у книзі «Grundzuge der slawischen Philosophie» (1869). Характеризуючи українську «народну філософію», він писав: «Свій розум людина виявляє через волю [Willen], через свободу [Freiheit] своїх дій. Лише розумна свобода за умов повної свідомості й непримусового дотримання закону є справжньою свободою [wahre Freiheit]. Усяка ж нерозумна свобода – це сваволя [unvernünftige Freiheit ist Willkühr], а у своєму найвищому прояві – тиранія» [Hankiewicz, c. 42]. Згодом, у «Нарисах з історії філософії на Україні» (1931) Дмитро Чижевський подасть класичне формулювання цієї думки: для українців характерне «стремління до “свободи” в ріжних розуміннях цього слова» [Чижевський, с. 17]. Те саме стверджував і Юрій Липа у своїй програмовій праці «Призначення України» (1938): «<…>для характеристики українських генеральних ідей треба пам’ятати про стремління української одиниці до особистої свободи» [Липа, с. 196]. Це стремління зазвичай розглядають як таке, що було сформоване відповідними історичними умовами. Наприклад, Юрій Бойко у статті «H. S. Skovoroda im Lichte der ukrainischen Geschichte» (1966) писав: історичні обставини сформували таку прикметну рису психіки українця як «свободолюбство [Freiheitsliebe]» [Bojko, с. 306]. Читати далі

---

Вікторові Тимченку до дня народження

Опубліковано | 3 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

Років десять-п’ятнадцять тому Харківська спілка письменників твердо асоціювалася в мене з Віктором Петровичем Тимченком. Туди, на Чернишевську, саме до нього стікалася молодь, та й старші колеги – до кімнатки на першому поверсі праворуч. І там увесь час точилося життя, там, сказати б по-модному й по-науковому, творився літпроцес. Віктор Петрович завжди знав, що й де відбуватиметься, у кого вийшла нова книга, у нього ж можна було книги взяти почитати. Ця кімнатка давала такий заряд світла, оптимізму, стабільності, відчуття, що все добре й ти на правильному шляху, що, думаю, того заряду мені вистачає й досі. Читати далі

---

День народження Віктора ТИМЧЕНКА

Опубліковано | 3 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

3 вересня – день народження одного із старійшин Національної спілки письменників України Віктора Петровича ТИМЧЕНКА. Привітаймо його в цей день. Низький уклін наставнику кількох поколінь слобожанських літераторів. Многая літа! Читати далі

---

«Влада глушить совість» (над сторінками історичної повісті про Івана Сірка)

Опубліковано | 8 Серпня, 2017 | Прокоментуй!

Колись  поет-харків’янин Олекса Марченко підкинув нам, школярам-початківцям, дорожню гру в рими. Їхали ми на всеукраїнську (чи тоді, в 70-х республіканську) нараду творчої молоді до Вінниці. Отож Олекса Андрійович серед інших слів зрештою виголосив, ніби зупинку для неуважних  пасажирів: “Вінниця!” Хтось шепнув “відмінниця”. Більше ідей не з’являлося. І тут наш куратор, розтягуючи-смакуючи склади промовив: “біло піниться”. Спіймавши погляди хлопців, розтлумачив: “Не пиво у вокзальному буфеті, а садок у цвітінні біло піниться”. Отак і залишилося головною словесною асоціацією з Вінницею на довгі роки. Читати далі

---