Опубліковано | 1 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!
Щоб зрозуміти, чому постать Кобзаря і сьогодні знаходиться в центрі уваги поетів Харківщини, слід зробити екскурс у наше минуле. Коли століття тому сонце вранці освітлювало рушники й образи в кожній хаті, воно освітлювало і портрет Шевченка, який і висів у обрамленні рушників поряд з образами. Народ знав, що то зійшло його сонце, а з біленої стіни дивиться саме його Поет, Син і Пророк. Характерно, що біблійні пророки, скажімо, у Старому Заповіті, зовсім не були силачами й богатирями, вони не мали царських скіпетрів і регалій полководців. Головною їх зброєю було Слово, те саме Слово, з якого і постав наш світ.
Отже, нема нічого дивного в тому, що син упослідженого кріпака, який у дитинстві змушений був гнути спину в наймах, а згодом потрапив на ціле десятиліття до найстрашнішої катівні – царської казарми в пустельних оренбурзьких степах, став пророком свого народу. Саме йому судилося поставити на сторожі пригнобленого люду українське слово, усім своїм життям засвідчити, що українці не зникнуть зі світової арени, не перетворяться на «рабів німих», а знайдуть сили до розбудови власної держави.
Сьогодні портрет Шевченка дивиться на нас із урочистих залів, в кожній школі є куточок чи кабінет, де в рушниках прозирає з минулого в майбутнє славетний Кобзар. Він стоїть у Каневі на високій кручі і слухає ревучий Дніпро, а я, зовсім юна дівчина третього тисячоліття, злітаю подумки над священною могилою, де лежать ключі від нашого минулого і майбутнього. Ці символічні ключі – життя і буття Шевченка в ім’я людей.
«Нам треба голосу Тараса» – ці рядки, що стали назвою збірки харківських поетів, взяті з книги Павла Тичини «В ім’я людей». Шевченківська поетична книга харків»ян вийшла у видавництві «Майдан» до Міжнародного шевченківського свята, яке відбулося у травні цього року в нашій області. Читати далі