Рецензії

ІРИНА МИРОНЕНКО І ЇЇ КОЛИСКОВІ ДЛЯ БОГА

Опубліковано | 9 Липня, 2026 | Прокоментуй!

(Мироненко І. Колиска для Бога. Із віршів 2014–2022 років. Харків : Майдан, 2025. 258 с.)

«Колиска для Бога» Ірини Мироненко – вибране із поезій 2014–2022 рр. Ці тривожні роки для кожного, хто береже у своєму серці Україну, стали такими, що визначають вододіл між життям і смертю. Хорхе Луїс Борхес, якому під час Першої світової 1914-го разом із родиною довелося тікати до Женеви, згодом писав: «Смерть (або натяк на неї) робить людей вартісними»[1]. Про ціну людського життя під час війни і книжка поезій Ірини Мироненко. Присутність народженого Бога, який хоч іще немовля, а вже оберігає ту землю, що стікає кров’ю, щоразу відчутна за такими здавалося б спокійними рядками цієї збірки. Авторка постійно думає про тих, «для кого Бог зоставив молитву й бойові набої» (с. 236). Образ молитви – непростої розмови з Небесним Отцем – один із наскрізних у поезії часів війни, уже названої істориками Війною за незалежність України. Можна пригадати бодай «Отче наш, ти, що бачиш це все…» Мар’яни Савки або «Отче наш, сущий у серцях неоперених…» Катерини Калитко. Ірина Мироненко належить до покоління вісімдесятників, її погляд на життя і людину зумовлений іншими регістрами, проте передовсім її поезія – неповторний світ, у якому опоетизовано все – від ягідної яблуні за вікном до рецепту варення чи вокзальної стіни.

Читати далі

---

Вивільнення пам´яті. Відгук на книжку про поета-чорнобильця Віктора Пінченка

Опубліковано | 1 Червня, 2026 | Прокоментуй!

Є  книги, які пахнуть свіжим друком, а є книги з ароматом старості. Є книги, які пахнуть побутовим пилом, а є — із пахощами лук. Є пластикові, екранні книги, а є живі, із внутрішнім трепетом аркушів.Книги

Праця Ірини Мироненко «Доступ. Спроба портрета офіцера й поета Віктора Пінченка» — фундаментальне нагадування нащадкам, кому завдячуємо за українське сонце і небо, — запахла медом, пергою, солдатським потом, запилюженими армійськими чобітьми і… невловимою радіацією. Книга вийшла у харківському видавництві «Майдан» весною 2026 року.

Читати далі

---

ДОБРА НАДІЯ АНТОНІНИ ТИМЧЕНКО

Опубліковано | 19 Лютого, 2025 | Прокоментуй!

«Мис доброї надії» – так зветься сьома збірка віршів Антоніни Тимченко, поетки і літературознавиці, моєї краянки, яка, як і я, на початку березня 2022-го – майже три роки тому, – рятуючись від варварських обстрілів росіянами нашого рідного Харкова, виїхала до Польщі.

«Назва не має нічого спільного з географічним поняттям», – попереджають читача вже в анотації. Тож свідомість відмітає екзотичні асоціації з Південною Африкою і констатує: далебі, на треті роковини початку повномасштабної війни добра надія – це саме те, чого українці потребують чи не найдужче.

Надія в Антоніни Тимченко міцно пов’язана з вірою. З Богом. Її героїня довіряє Богові – «Спасові добра», покладається на Нього, усвідомлює, що все в Його руках.

Він прощає усіх, Він любить усіх –

і старих, і малих, і живих-живих.

Господь – у світанку кожного дня, який усе-таки настає, попри жахіття війни. У музиці нового вірша, який зажеврів у душі, ще не оприявнений. У прагненні людей любити і прощати, йти одне одному назустріч. «Як тобі – після всього – вдається не зневірюватись?» – запитувала я Тоню в інтерв’ю вже у 2023 році, після всіх перипетій початку повномасштабної війни та евакуації. «Бог дарує свою милість усім, — відказала тоді вона. – Питання, скільки місця у твоїй душі для Бога, наскільки ти прагнеш вірити сильніше, любити відданіше, радіти щиріше».  

Читати далі

---

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.

Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.

Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).

Читати далі

---

ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО

Опубліковано | 11 Липня, 2023 | Прокоментуй!

Звернення кінематографістів до лірики, до ліричних поезій як фактури ігрового (художнього) фільму становить собою цікаву й складну мистецьку проблему.

Ліричні вірші/ тексти дуже часто є не значними за обсягом. Вони зазвичай безсюжетні й апріорі можуть не містити формально виражених подій/дії. У ліричних віршах ретрансляція смислів нерідко здійснюється через ледь вловимі нюанси, відчуття, асоціації, настроєві напівтони, які до того ж можуть бути позначені граничною суб’єктивізованістю. У невеликих поетичних текстах семантичні візерунки доволі часто фокусується у зчепленнях чи грі слів, у пульсуванні слова-емоції, у витонченій графіці чи буянні каскадів вербальної метафорики.

Читати далі

---

Рефлексія

Опубліковано | 12 Червня, 2023 | Прокоментуй!

Був кілька днів тому на зустрічі з лауреаткою “Коронації слова”. Це представниця так званої масової літератури.  

Чи має така література право на існування ? Так, має. Вона була й раніше в різних країнах. Зокрема, в Російській імперії – чи не з перших десятиліть XIX ст. Тоді її називали «літературою для конюхів і кухарок».

  Чи можна читати таку літературу ?

   Можна.

   Чи треба її читати ?

Читати далі

---