ДОБРА НАДІЯ АНТОНІНИ ТИМЧЕНКО

Опубліковано | 19 Лютого, 2025 | Прокоментуй!

«Мис доброї надії» – так зветься сьома збірка віршів Антоніни Тимченко, поетки і літературознавиці, моєї краянки, яка, як і я, на початку березня 2022-го – майже три роки тому, – рятуючись від варварських обстрілів росіянами нашого рідного Харкова, виїхала до Польщі.

«Назва не має нічого спільного з географічним поняттям», – попереджають читача вже в анотації. Тож свідомість відмітає екзотичні асоціації з Південною Африкою і констатує: далебі, на треті роковини початку повномасштабної війни добра надія – це саме те, чого українці потребують чи не найдужче.

Надія в Антоніни Тимченко міцно пов’язана з вірою. З Богом. Її героїня довіряє Богові – «Спасові добра», покладається на Нього, усвідомлює, що все в Його руках.

Він прощає усіх, Він любить усіх –

і старих, і малих, і живих-живих.

Господь – у світанку кожного дня, який усе-таки настає, попри жахіття війни. У музиці нового вірша, який зажеврів у душі, ще не оприявнений. У прагненні людей любити і прощати, йти одне одному назустріч. «Як тобі – після всього – вдається не зневірюватись?» – запитувала я Тоню в інтерв’ю вже у 2023 році, після всіх перипетій початку повномасштабної війни та евакуації. «Бог дарує свою милість усім, — відказала тоді вона. – Питання, скільки місця у твоїй душі для Бога, наскільки ти прагнеш вірити сильніше, любити відданіше, радіти щиріше».  

Читати далі

---

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.

Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.

Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).

Читати далі

---

ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО

Опубліковано | 11 Липня, 2023 | Прокоментуй!

Звернення кінематографістів до лірики, до ліричних поезій як фактури ігрового (художнього) фільму становить собою цікаву й складну мистецьку проблему.

Ліричні вірші/ тексти дуже часто є не значними за обсягом. Вони зазвичай безсюжетні й апріорі можуть не містити формально виражених подій/дії. У ліричних віршах ретрансляція смислів нерідко здійснюється через ледь вловимі нюанси, відчуття, асоціації, настроєві напівтони, які до того ж можуть бути позначені граничною суб’єктивізованістю. У невеликих поетичних текстах семантичні візерунки доволі часто фокусується у зчепленнях чи грі слів, у пульсуванні слова-емоції, у витонченій графіці чи буянні каскадів вербальної метафорики.

Читати далі

---

Рефлексія

Опубліковано | 12 Червня, 2023 | Прокоментуй!

Був кілька днів тому на зустрічі з лауреаткою “Коронації слова”. Це представниця так званої масової літератури.  

Чи має така література право на існування ? Так, має. Вона була й раніше в різних країнах. Зокрема, в Російській імперії – чи не з перших десятиліть XIX ст. Тоді її називали «літературою для конюхів і кухарок».

  Чи можна читати таку літературу ?

   Можна.

   Чи треба її читати ?

Читати далі

---

Наріжний камінь євроцивілізації

Опубліковано | 6 Вересня, 2022 | Прокоментуй!

           

                                    Чарівність книг у тому, що вони зшиватимуть

                                                                    клаптики Всесвіту в єдине ціле.

                                                                                                           Рей Бредбері

Якщо в людини чи людської спільноти не коротка історична (вона ж національна)пам’ять, то вона дозволяє нібито давноминуле використовувати, застосовувати  в сьогоденні. Бо воно не втрачає актуальності. От цієї весни українці змушені були вкотре відстоювати й відвойовувати своє законне, може, й виключне право на прадавню історичну спадщину. Бо хто ми без неї? Або взагалі ніхто, або невід’ємна частина чогось цілого.

Навесні знову треба було знову збройним чином захищати, зокрема, й Київ. Та, власне, це треба робити й зараз, бо лише Богу відомо, коли ситуація стане безпечною. Але захист нашої одвічної й довічної столиці полягає і у відсічі спробам чужинців присвоїти собі потужний  історичний потенціал міста,  а також спробам вкоротити йому віку (як у перспективі, так і в ретроспективі).

Читати далі

---

Заслухаймо покази свідків

Опубліковано | 25 Квітня, 2021 | Прокоментуй!

 

І приймемо їх як докази. Це пропонує нам зробити відомий в країні й за її межами науковець Георгій Чорний у своїй новій книжці «Хто ми є, українці?» (Київ, «Ярославів вал», 2020).

Читати далі

---