Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
1.
* * *
Тоді ти вийшов на Майдан.
І ось сьогодні, рік потому,
і полум’ям, и димом лан
повзе до вікон твого дому. Читати далі
Опубліковано | 15 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Вся биография поэта Васыля Борового – в его непридуманных стихах. В его воистину народных песнях – откровениях, инвективах и плачах – подлинная хронология страшного времени, выпавшего на долю поэта и катаржанина, и на долю его, – да нет, нашего с ним! – народа. Читати далі
Опубліковано | 20 Жовтня, 2014 | Прокоментуй!
Настурции, Луганск
Пять лепестков – настурции воронка.
Как нежно, пряно пахнет плоть её!
Она – из тех, не рвущихся, где тонко,
из защитивших прошлое моё.
Одной безмолвной вспышкой миновало –
и не поверишь! – шесть десятков лет.
И, как в речёвках смысла не бывало
все годы, так его и ныне нет. Читати далі
Опубліковано | 10 Серпня, 2014 | Прокоментуй!
* * *
Тьму мавзолея семь десятков лет
Пьёт, как вампир, усохшая фигура
Того, кто нависал над миром хмуро,
Озвучивая гиблых маний бред.
Кретина лоб, создавший диамат,
Без пейсов Маркса сьёжился де юре.
Но вот возмездье! – Идола фигура
В пыль сброшена – от черепа до пят.
Кровавого вождя смели во Львове,
Свалили, проклиная в горьком слове.
Исполнился народный приговор!
Но на востоке, в мороке простраций,
Влача своей агонии позор,
Средь гнили черви-ленинцы роятся.
Львов, Донецк, 1991
Оригінал:
* * *
У мавзолеї років сімдесят
Лежала всохла воскова фігура,
Чия над світом пасмуга похмура
Грозила всім – од палаців до хат.
Кретинський лоб, створивши діямат,
Без пейсів Маркса тьмарив, як одура.
Потішмось, друзі! Сильна кон”юктура
Упала в прах – до голомозих п”ят.
Вождя подобу скинули у Львові,
Палке прокляття вклавши на півслові, –
Народний вирок виконано вщерть!
Та ще на сході, як черва на падлі.
Пойняті сказом, присудом на смерть,
Жирують хижо ленінці заядлі.
* * *
Когда Каган, шестёрка кобры Кобы,
Посеяв всюду смерть-голодомор,
Казнил, долдоня людоедский вздор,
Мильонов семь для власти низколобой,
Когда, как мухи, мёрли хлеборобы,
И брёл поэт сквозь смертный коридор,
Где был Ты сам, небес амбасадор?
За что нас в глину зарывал без гроба?
Погнали люд Йегова и Аллах
В московский холокост, в несчётный прах.
А Ты всё проворонил, святый Отче!
И не смолчу я сквозь жестокость дней:
Час Судный и Тебе готовит корчи
За зло и кривду на Земле Твоей.
Киево-Печерская Лавра, 1990
Оригінал:
* * *
Коли Каган під’юдив норов Коби
І вкоренивши скрізь голодомор,
Пустив на той світ, сіючи роздор,
Мільйонів сім ратаїв без хвороби;
Коли, як мухи, мерли хлібороби,
Плелись поети в пекла коридор, –
Де ж був законності амбасадор,
Чому віддав нас на смертельні проби?
Погнали люд Єгова та Алах
У московитий голокосту прах.
А ти й проґавив, рідний Світотворче!
Я вношу позов – кидайсь по шаблі.
Бо Судний День вергне й Тебе на корчі
За людські кривди на Твоїй Землі.
* * *
Отряды крыс в Андроповском астрале,
Во тьме подвальной изощряя нюх,
Гнобили день и ночь народный дух
И с ненавистью книги в клочья рвали.
Спокон веков былых эпох вандалы
Не ровня новым – пагуба разрух
Крепчала, и жучков шпионских слух
Вживляли в быт сыскных контор капралы.
Пируй, чумное племя! Дни расплат
Вам ныне в очи мутные глядят.
Не спрятаться убийцам в шорах, в бельмах.
С таёжных веж, из гиблых лагерей,
Из пыточных мешков, боров расстрельных
Настигнут вас проклятия людей.
Напротив здания КГБ. Киев, 1990.
Оригінал:
Немов щури, андроповські капрали,
Притьмом нагострюючи пильний нюх,
Народ оправний гальмували дух,
Листи й книжки старанно розривали.
Споконвіків усіх епох вандали
Новим не рівня – бліднуть між розрух.
Це ж ви, дозорці, моніторний слух
У стіни жител тайкома вкладали.
Жируйте сповна! Передсмертні дні
Внесуть нектар на учта сум”ятні,
З яких не вийти вбивникам ніколи.
З лихих льохів, прихованих борів,
Глибин тайги – на вишки й видноколи
Гримить прокляття в’язнів таборів.
Наследникам польских офицеров
Для вас – Катынь, Осташково и Харьков.
Нам – Винница, и Лаз, и Быковня…
Несчётно гиблых ям день ото дня
Москва копала посредь мирных парков!
И, не терпя на слух славянских карков,
И тыча в карту пальцем наугад,
Верховный вождь, волчина, серый кат,
Опричникам приказы харамаркал:
“Врагов Кремля, всех ляхов и хохлов,
Всех без пощады – в тридесятый ров,
Чтоб не осталось и воспоминаний!”
Запомним же могилы те навек,
Дабы мы все, в чаду кровавой бани,
Не стали свалкой мёртвых и калек.
Харьков, 1990
Оригінал:
Нащадкам польських офіцерів
Для вас – Катинь, Осташкове і Харків,
Нам – Вінниця, і Лаз, і Биківня…
О, скільки масових могил щодня
Москва копала серед мирних парків!
Нестерпним ставши до слов”янських карків,
На глобус тикаючи навмання.
Верховний вождь, сердитий, як вовчня.
Опричникам накази харамаркав:
«Невірних партії – ляхів, хохлів –
Усіх, чий опір досі не змалів,
У стосот ям під люті белебені!»
Запам’ятаймо ж ті слова навік,
Щоб нас беретники, метки й шалені,
Не звергли всіх між мертвих та калік.
Перевёл с украинского Сергей Шелковый
Опубліковано | 14 Липня, 2014 | Прокоментуй!
Володимир Нарбут – одна із знакових постатей свого часу. Яскравий, ні на кого не схожий поет, магнетично-сильний творчий характер. Людина, яка сповна розділила зі своїм народом криваво-хресний шлях першої половини минулого століття.
Народився В. Нарбут у 1888 році в теплих краях, у споконвічних землях славного колись чернігівського князівства – поблизу містечка Глухова, що був свого часу однією зі столиць українського гетьманства. А люту смерть прийняв на крижаному краю світу, на північно-східній околиці неозорої надімперії. Загинув, чи то скинутий з баржі чоботом конвойного в крижану воду приколимської бухти Находка, чи то підірваний у плавучій в’язниці разом з іншими каліками – каторжанами, що були не придатні, як і він сам, до ударної праці. Страта відбулася в день п’ятдесятиріччя Володимира Нарбута – 14 квітня 1938-го, того ж року, коли був знищений ще один російський поет, друг Нарбута, Осип Мандельштам.
Трагічну зумовленість нового етапу російської історії, жорстокість і жертовність власної долі передчував Володимир Нарбут уже і в 13-му, і в 22-му – у роки, якими датовано його вірш «Великодня жертва» (рос. «Пасхальная жертва»), один із безперечних поетичних шедеврів «чернігівського князя»: Читати далі
Опубліковано | 17 Травня, 2014 | Прокоментуй!
«Дванадесять» – книга поэтических переводов с двенадцати славянских языков на русский. Стихи сорока шести поэтов из двенадцати славянских стран я переводил более года, обращаясь к этой работе едва ли не каждый Божий день и несомненно ощущая в себе при этом некую внутреннюю потребность уже постоянной, вдумчивой и истовой, беседы со своими собратьями-поэтами. Пусть даже, зачастую, эти беседы проходили, в силу реального положения вещей, на немалом временном и пространственном отдалении. Читати далі