Опубліковано | 11 Липня, 2023 | Прокоментуй!
Звернення кінематографістів до лірики, до ліричних поезій як фактури ігрового (художнього) фільму становить собою цікаву й складну мистецьку проблему.
Ліричні вірші/ тексти дуже часто є не значними за обсягом. Вони зазвичай безсюжетні й апріорі можуть не містити формально виражених подій/дії. У ліричних віршах ретрансляція смислів нерідко здійснюється через ледь вловимі нюанси, відчуття, асоціації, настроєві напівтони, які до того ж можуть бути позначені граничною суб’єктивізованістю. У невеликих поетичних текстах семантичні візерунки доволі часто фокусується у зчепленнях чи грі слів, у пульсуванні слова-емоції, у витонченій графіці чи буянні каскадів вербальної метафорики.
Читати даліОпубліковано | 3 Липня, 2017 | Прокоментуй!
Тритомник ненав’язливо підказав: влітку 1847 року цар Микола І підписав вирок, яким Тарас Шевченко був відданий у солдати. Тарас Григорович потрапив до Оренбурзького Окремого корпусу. Через 170 років по тому не тільки різними містами й містечками України, а й кількох країн світу розійшлися історії його кохання, уявлені й переказані без пліткарства жінкою. Сторінки роману-перформансу Антонії Цвід (тобто роману-вистави, який поєднує мистецтво зображення і театру, вернісаж плюс сцена) іноді нагадують сценарій багатогодинного серіалу. Чи зніме хто хоча б дві кольорові повнометражні серії про найвідомішого для самої України великого українця? Грошових одиниць з його портретами потрібно занадто багато. Поки що залишаються фестивалі-свята-вишивки-портрети та пам’ятники, як в одеському вірші Тараса Федюка: “Там стоїть Тарас Шевченко, мов навіки заблудився. І спитати б про дорогу, та хіба дорога є?”
Опубліковано | 7 Березня, 2015 | 1 коментар
Ушкалов Л. В.
ISBN 978-966-372-536-9.
До книги входить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка (1814—1861) — поета, художника, музиканта, мислителя. Шевченко постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка в широкому контексті української та світової культури. А ще, пильно вдивляючись в образ поета, він намагається описати свій власний духовний досвід.
Читати тут
Опубліковано | 25 Липня, 2013 | Прокоментуй!
Коли одіозні пропутінські демагоги силкуються роздмухувати імперський міф про південь України як «Новоросію», а інші оправдують існування в Одесі пам’ятника Катерині ІІ, називаючи її, мовляв, засновницею міста, то вони, самозрозуміло, не тільки виявляють цілковите незнання (чи свідоме іґнорування?) реальних фактів історії, а й послідовно пробують утверджувати наратив історичної пам’яті, який, замість об’єднувати, плекає штучний конфлікт ідеологій і суспільну напругу на півдні України, найтрагічнішою сторінкю якої стали події 2 травня 2014 в Одесі.
Опубліковано | 4 Липня, 2013 | Прокоментуй!
Достовірність «Історії Русів» як джерела історичних фактів поставили під сумнів уже засновники української модерної історіографії, дарма, що вони були під могутнім впливом цього загадкового тексту. Якщо 5-томна «Історія Малоросії» Миколи Маркевича іще дослівно спирається на описаних в «Історії Русів» «історичнх» подіях та наративах, то Михайло Максимович, Микола Костомаров чи Пантелеймон Куліш уже ставляться до цих інформацій з великою обережністю, а то і з численними застереженнями. Читати далі
Опубліковано | 8 Лютого, 2013 | Прокоментуй!
Факт, що моє загальне обговорення рецепції Тараса Шевченка в українській культурі закінчується на 1980х роках в еміґрації, зумовлений насамперед часовими обмеженнями моїх телесюжетів. На щастя, мені просто не вистачило б часу, щоби адекватно обговорити головні позитивні зрушення в українському Шевченкознавстві незалежної України.