• Головна
    • Статут
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← ЦВІТУТЬ ПЕТРОВІ БАТОГИ
Похід, присвячений пам’яті Івана ЛИТОВЧЕНКА →

ВТОМИЛОСЬ СТРЕМЕНО. ДОМАШНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ (в гостях у Володимира Стального і його збірки “Тобі, єдиній !..” )

Опубліковано в 8 Лип, 2017 Прокоментуй! 1 296 переглядів

     Бувають життєві ситуації, коли не автор поспішає до своїх читачів із книжкою-новинкою, а вони самі везуть йому з видавництва свіжі пахучі примірники, щоб побути разом, почути не в телефоні голос друга, його нові рядки,  відчути “приязнь рук”, “одкровення потиску руки”,  згадати, як у спільній юності “колосилось вогнище іскристо”, “як смеркаються сади”. Цитую нову збірку Володимира Стального “Тобі, єдиній!..”,  на садибі якого у Балаклії, за сотню кілометрів від залів-клубів Харкова влаштували домашню презентацію його друзі-літератори.
IMG_3133 Володимир Стальний (сидить у центрі) з рідними і  друзями-поетами (від лівого краю): В’ячеслав Романовський, Анатолій Перерва, син Орест Стальний, онука Дарина, дружина Галина, Леонід Тома.

     Книжка лірики вийшла у харківському видавництві “Майдан”. Збірка має посвяту “Дружині Галі, яка буває різною, але завжди єдина і необхідна”. Відкриває  цю книжку картина безсоння (“Так глухоманно…”), але це ще й очікування, що після того, як “попіл сіяли перестороги,.. завишневіє у світі”.
У Тараса Шевченка є рядки: “Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався. Та недосвіт перед світом в садочок укрався. Потоптав веселі квіти, побив, поморозив”.  Недосвітом (із приморозками й передсвітанковою темрявою здебільшого навесні чи ранньої осені)  буває душевний стан,  але на ньому не  збирається концентруватися В.Стальний. Навпаки, дістає  з давніх рукописів молоде й весняне “Котила далеч збурену ріку”, щоб знову подумки попросити весну: “Це ж бо уперше, ти не обмани”.
Вірш пам’ятаю ще з 80-х, коли центральна студія імені Павла Тичини на чолі з Віктором Петровичем Тимченком, працюючи при Харківській організації Спілки письменників, не тільки активно і прискіпливо  обговорювала нові добірки чи вже видані книжки, а й навіть мандрувала до таких же студійців в інші області України. На Донеччину, пригадую, їздили Рима Катаєва, Ольга Тараненко, Наталка Матюх (потім розігрувала в готелі дівчат-харків’янок, імітуючи голос чоловіка: “Я бачив Вас щойно в буфеті, захоплений! Чи не могли б ми зустрітися?”), В’ячеслав Романовський, Леонід Курохта (вночі на “слабо” нарвав букет великих ромашок на клумбі під Донецьким обкомом партії). Ще дорогою в одне купе набивалися щільненько — не стільки їсти-пити, як поговорити. Гумориста Леоніда Курохту (хай йому легко згадається в далекому закордонні!) майже вмазали у вагонну стінку, щоб сісти вп’ятьох на одну полицю. До нього притиснули Риму Катаєву. Рима Олександрівна попросила сусідів не так давити і докинула як лікар термін латиною: “Бо в Льоні такий габітус! Мені вже боляче!” І під регіт просвітила збуджену компанію: “Це ж те саме, що конституція людини, її статура, зовнішній вигляд!..”
Коли вже  знайомилися в Донецьку з тамтешніми літстудійцями, одна з місцевих поетес не могла приховати зверхності й пихи в голосі: “Меня сам Євтушенко замєтіл, і прєдісловіє к сборнику обещал написать”. Хтось із поетів-харків’ян (чи не  Володимир Стальний?) голосно прошепотів: “Льоню, а ти покажи їй свій габітус!” Ми вдавилися сміхом, а панна більше на зібрання не приходила, обурена, що  хтось посмів так реагувати на неї та Євтушенка.
Виступати доводилося в різних аудиторіях Донецька і тодішнього Жданова (Маріуполь). Безпрограшно звучав вірш В. Стального про весну кохання з фіналом, на якому його степовий голос ніби аж захрипав “Це ж бо уперше, ти не обмани”. Жіноча частина зачудовано задивлялася на приїжджого поета. Після гостювання у робітників потужного металургійного комбінату заїхали на кілька годин на берег моря. Донеччани знайшли досить глибоченьке місце, де у воду треба було спускатися з бетонних плит металевою драбиною з поручнями і відразу пливти, бо шубовснеш з головою.  Наплавалися всі охочі, останньою потихеньку гребу теплу морську воду і я. На бетонній плиті вже сидить Володимир Стальний і весело гукає: “Гляньте, як Ірина пливе! Ніби вірша пише.”
У збірці любовної лірики “Тобі, єдиній !..” багато руху, співу, дихання. Не застигле замилування коханою чи й просто дівчиною-перехожою з білим наливом колін, а спостереження: “Ідем — два щастя із печаллю”.
СТАЛЬНИЙ обкладинка
В.Стальний, як і його земляк-слобожанин Леонід Талалай, уміє вплітати у сповідальний вірш народний дотеп, продовжити його філософським роздумом: “Я, мов циган той на торзі, що без вини та вторгував біду”. Або з відомого фольклорного образу створювали власний, трагічний (“Я вже знав, що є розрив-трава, а тепер, що є й розрив-дорога”).

Купальські вінки з квітів і трав плетуть зараз усі охочі, прикрашають голівки майбутніх наречених, які ще тільки ходити навчилися. Або поспішають сфотографуватися з квітами на голові ті, про кого приказка “згадала баба, як дівкою була”. Здавна вінки були частиною передвесільного ворожіння.

Мережилося, трепетом росло,
незнане щось веселками вершилось,
буяло і, нарешті, зворожилось,
як в цьому світі досі не було (Із вірша В. Стального  “Втомилось чи схитрило стремено”).
Колись давно Володимир і Галина, у яких тепер уже й онука бігає на побачення, познайомилися в редакції балаклійської районної газети, де працювала літературна студія. Бували тоді на студійних зібраннях і В’ячеслав Романовський, Анатолій Перерва. Чи не про ті роки — рядки Володимира Стального, який працював у тій газеті?

А все здається, що забули,
здається, що забули все.
Ти не кепкуй ото, минуле,
бо нас, буває, по-не-се!..
Ой на Івана на Купала
мов хтось до мрії відрядив.
Ой там зірки
та прямо впали
усі в долонечки слідів.
І зупинилася розмова,
і говорили вже серця,
і прагла тиша їх соснова
обох дослухать до кінця.
Ми знов прощалися востаннє
і не могли відвести віч,
і простували у світання,
і ніби повертали ніч.

У Балаклійському районі протікає аж 12 річок, найбільша з них Сіверський Донець. Та й сама назва райцентру походить від річки Балаклійки, що з тюркської означає “рибне місце”.
Балаклійське купальське свято —  з традиційними обрядами, конкурсами: на кращий  вінок, фігуру з піску. В афіші 2017 року було заявлене й вогняне дійство, по-модному іменоване “файєр-шоу”.
Ось тут дозвольте нагадаю, що зовсім поряд — вогні війни, яка сама собою не закінчиться. І Книга пам’яті загиблих за Україну, на жаль, поповнюється майже щодня. Від 2014-го року. Списки полеглих  у боях, померлих від ран і від зупинки серця під шквальним обстрілом сформовані  за місцем народження солдата чи командира.  Якщо читати про Харківщину, найбільше таких земляків  —   із обласного центру, далі — Дергачівський, Харківський,   Куп’янський  і Лозівський райони. З Лозової —  Герой України капітан Олександр Лавренко, який разом з екіпажем свого підбитого танка загинув, але не здався в полон. З Панютиного Лозівського району —  дід п’ятьох онуків, солдат Сергій Гуров, також нагороджений посмертно, але вже орденом “За мужність”. Танкісту Олександру був 31 рік,  стрільцеві — помічникові гранатометника Сергію — 56.
У Балаклійському районі  народилося п’ятеро загиблих у сучасній війні на сході   України. Одному із них за віком годилося б стрибати  через багаття на Івана Купала. Майже купальської липневої пори  на Луганщині в селі з лиховісною назвою Провалля розвідник-кулеметник Станіслав Майсеєв був смертельно поранений  під час мінометного обстрілу. Солдату полку спецпризначення виповнився тільки  21 рік. Уже увійшла в пору ворожіння на віночках осиротіла донька старшого лейтенанта, заступника командира роти з озброєння  Дмитра Чигринова. Він теж загинув влітку 2014-го, але вже  поблизу Вуглегірська на Донеччині. Літо 2016-го стало останнім для 29-річного молодшого сержанта Романа Лугового із села Пришиб все того ж Балаклійського району.
У шкільних музеях Харківщині колись були популярні саморобні карти із позначками міст, у яких чи поблизу яких загинули на Другій світовій війні односельці. Червоні стрілки тяглися і до Берліна, й на Далекий  Схід.  У наші дні така б топографія  концентрувалася  на Донбасі.
Уродженець Балаклії командир батареї, майор  Олексій Гуртов потрапив у засідку на так званому “дебальцевському виступі”.  Похований на Закарпатті. Залишилися дружина і двоє дітей. Гусарівка Балаклійського району — рідне село старшини Олександра Старова. Його життя також урвалося під Дебальцевим.  Похований на Київщині. Вдома на нього чекали син і дружина.
Усім вдовам міг би бути присвячений вірш Володимира Стального.
***
Русява жінка. Зорі прибережні.
Довкола сплески губить синь-трава.
Щось висловить хотіли обережно,
та не насмілились ніяк слова.
Русява жінка, мабуть, і не вдасться…
Все, що минає, не мине суціль:
спізнилось каяття на ціле щастя,
на цілу долю випередив біль.
Русява жінка, ми в плавбі відколи —
неподоланна зостається близь.
З-під шурхоту весла
одні лиш кола,
одні лиш кола темно розійшлись.

Декорації  ліричного щоденника В. Стального — це те, що здебільшого залишається поза часом,  — садок, річка, степ. Ознаки іншої реальності — електричка, транзистор. І знову — стежка, гречка, вино, спориші. Про все вже писали, а він — інакше. Серед довершених нічних ідилій — опис передосіннього багаття на двох, печеної картоплі. “Цей шелест річки. Це спокійне небо. Ще вересень не зваживсь підійти. А більше й нічогісінько не треба, адже зі мною, розумієш,  — Ти!”   В українській літературі можна легко назбирати грубезну антологію зізнань про сивину — ознаку не стільки мудрості, як смутку. Але посмішка ховається десь у куточку пошерхлих вуст: “Відтанув зажурений чуб”, “Сивокосе моє восьме березня”.
Таке мовчання накочується з роками, що червневої ночі вже чути: “сміється в спогадах роса”. Сад, як пізнє щастя. У ньому не знайдеш власної молодості, але все ще хочеться вірити солов’ю. Ось такою думкою закінчується збірка В.Стального  “Тобі, єдиній!..”   Редагував її по-дружньому, але й вимогливо В’ячеслав Романовський. Мав уже досвід компонування книжки про кохання. Збірка вибраної інтимної  лірики “Ласкавка” видана В‘ячеславом 2013 року. Надія Гаврилюк  у статті “Поетичне суцвіття Слобожанщини” (журнал “Слово і час”,  2016 рік) цитує цей образ: “Ласкавко, зглянься на замерзлу душу”. Які ж слова знаходить оглядач у збірках, написаних чоловіками-слобожанами, які дієслова підбирає для їхньої характеристики: “прохає”, “зізнається”, “тужить”, “дослухається”, “озивається”, “радість поетом плекається”.  Звична канва для рецензії-вишивки.  Переглянула свої нотатки і не знайшла цих дієслів. І перечитала заключну мініатюру збірки В.Стального.

Зайшов у сад, як в пізнє щастя.
Та не знайшов там молодість свою.
Але іду до квіту на причастя.
І все ще хочу вірить солов’ю.

На яких дієсловах-цвяхах тримається строфа?  “Зайшов”, “не знайшов”, “іду”, “хочу вірить”.   Поет може гірко посміхнутися: “Втомилось стремено…” Але ж не душа. Хай шукається кожному своє в саду цієї збірки.

Читати книжку:   Stalnyi_2016

Ірина Мироненко

Фото з особистого архіву В’ячеслава Романовського

 

Анатолій Перерва , В’ячеслав Романовський , Володимир Стальний , Ірина Мироненко , Леонід Талалай , Леонід Тома

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Допомогти Олександрові БОБОШКУ
  • ТРИМАЙТЕ СКИБКУ КАВУНА! (історії радіолюдей Харкова)
  • “Літературна мозаїка”: продовження спогадів Олександри КОВАЛЬОВОЇ
  • СУМНА ВЕСЕЛІСТЬ АНТОНА ЩЕГЕЛЬСЬКОГО
  • “МОЄ ГЕРМАНОФІЛЬСТВО”: продовження спогадів Олександри КОВАЛЬОВОЇ
  • Премія імені Тані Шамрай
  • Міхаель Целлер: “КАШТАНИ ХАРКОВА. Мозаїка міста”

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech «Майдан» І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віталій Квітка Йогансен-фест Кириченко Ковальова Леонід Ушкалов Літературний музей Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий еміґраційна література малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк