Рефлексія

Був кілька днів тому на зустрічі з лауреаткою “Коронації слова”. Це представниця так званої масової літератури.  

Чи має така література право на існування ? Так, має. Вона була й раніше в різних країнах. Зокрема, в Російській імперії – чи не з перших десятиліть XIX ст. Тоді її називали «літературою для конюхів і кухарок».

  Чи можна читати таку літературу ?

   Можна.

   Чи треба її читати ?

Не варто. Час людського життя дуже обмежений. А словесних скарбів різних епох і народів дуже багато, й ви не встигнете ними опанувати, навіть якщо будете довгожителями. Бо чим більше знаєш, тим більше хочеться. Це в ідеалі. Але так має бути. Тож не варто витрачати свій час на те, що свій час не переживе.

 Мені можуть заперечити : але ж завжди була література не тільки для роботи душі, а й для відпочинку душі. І має бути.

 Так , була. Для мене такими завжди були спортивна і  гумористична література. Тепер таких явищ нема взагалі. А привчати себе до чогось чужорідного –не хочеться, та й пізнувато. Психіка не сприйме. Хоче вона й не закрита зсередини.

 Чи варто рекомендувати масову літературу людям, що тільки-но приходять до української мови чи повертаються до неї ? Мовляв, аби  привчалися до україномовного духовного продукту ?

 Ні, не варто. Зіпсувати людині смак недовго, а вона швидко привчиться до ерзаців і відчуватиме нібито психологічну алергію до натурального, корисного продукту. Привчайте таких людей одразу до хорошого, якщо бажаєте їм добра.

 Чи варто підтримувати таку літературу через державні й місцеві програми підтримки інформпростору ? Мотивуючи тим, що це, мовляв, матиме попит ? Або коштами місцевих громад, що є співзасновниками, фундаторами літературних премій, названих іменами відомих земляків ?

 Ні, це не те, на що треба витрачати бюджетні кошти. А якщо хто з  таких вимагатиме уваги до своєї персони, йому чи їй можна відповісти словами патріарха Авраама з притчі про багача і Лазаря з  Євангелія від Луки : «Згадай, чадо: ти вже отримав своє».

 Чи варто заздрити цим людям ? Чи їм самим, чи їхній позірній, ілюзорній успішності ?

 Однозначно, не варто. Масова література і справжня література – це різні явища, які не піддаються порівнянню. Вони просто різні за своєю природою і сутністю. То Сатана штовхає нарікати на Бога. А ви якщо взяли свій хрест, то несіть чи тягніть його до призначеного місця. Хоча прагнути визнання треба. І стукати, щоб вам відкрили. Бо то ваша місія – нести людям, донести до людей красу, велич і значущість художнього слова. Творити велику, а не масову літературу. Щось подібне чи аналогічне в усі часи робили візіонери, пророки, апостоли від когось чи від чогось. А ви теж належите до котроїсь з цих іпостасей. Або й до всіх одночасно.

 Чи стане щось із масової літератури в майбутньому частиною справжньої великої літератури ? Тобто того, що заведено називати класикою ? Чи увійде до шкільних програм ? Мене бере сумнів щодо цього. Думаю, з’являться ще справжні літературознавці (або прочитаємо дзеркально : знавці літератури), які дадуть об’єктивну аналітичну оцінку цьому явищу. І такі ж будуть серед авторів-укладачів шкільних підручників.

 І моя порада всім, хто береться щось писати. Вперше чи вкотре, як мої навіть старші колеги. Не прагніть визнання натовпу. Бо він зрештою здасть вас на розп’яття. І вимагатиме розіп’яти вас.

                                                                       Володимир Вакуленко